Токсична планета 3

  На жаль хмара токсинів скоро повернулася і знову почався дощ. Але тепер ми ховалися на нижчих рівнях будівлі, адже після бою дах ми прострелили настільки, що через нього водоспадом стікав пекучий дощ, а його випари заповнювали коридор.

  На нижніх поверхах кімнати відносно зберегли свій вигляд — двері з якогось сплаву лише частково мали змінений часом колір, старі, на диво рівні, віконця не пускали світло через зовнішні завали, підлога з бетону мала світлі сліди від старих меблів та чогось круглого в центрі... Тоді я замислилась — а що взагалі сталося з цим місцем?

  Коли ми з Арі підписали контракт з Альбертою здавалося наче це буде прогулянка в один день — прийшли, допомогли розгорнути командний пункт і полетіли собі далі у космос... Тоді ця планета здавалася просто отруйною кулькою з хімікатів яку начебто мали колонізувати та очистити... А тут бац — і обстріл...

  А’на провела долонею по пласкій темній стіні, обвела пальцями місце на якому колись висіла картина.

  Руїни, ці аборигени... Тут була вже колись цивілізація, але... Що сталося?

  Різкий спалах світла від ліхтаря перервав роздуми, в кімнату увійшла Шель та офіцер з перехрестям на шоломі.

  - Дощ вже закінчився — говорила вона з’єднуючи свій захисний шолом із костюмом. - Прошу, ніяких зайвих рухів, моя людина зв’яже тобі руки й на виході з міста одягне мішок. - Закінчивши одягати шолом вона глибоко вдихнула і видихнула, всередині ледь-ледь видно було світло від інтерфейсу її костюма. - До речі ти теж одягни свій шолом, хоч і трохи погнутий зміюкою, та все ж краще ніж нічого.

  А’на скривилася, на кілька кроків підійшла до людини з перехрестям на шоломі та розставила руки. Чоловік покрутив головою і помахом пальця наказав їй обернутися, жінка підкорилася.

  - Але навіщо? Хіба я погано себе показала під час бою?

  - Ні, це було навіть дуже добре, воїни все обговорювали та дивувалися як ти голими руками хапала суріїв, тобто змій, і швидко ламала їх. - Шилка легенько засміялася. - Мало хто має таку саму спритність. Але... - Вона відійшла пропустивши офіцера з темношкірою і рушила вслід за ними. - Такі правила... Їм подобається твоя майстерність і вони вважають тебе дуже вправною, однак секретність понад усе... Наш ворог вміє витягувати інформацію... Ми б могли дати вам пігулки забуття, але ще невідомо що скажуть за вас з Арі клани...

  А’на зупинилася, повернулася головою до місця де приблизно знаходилась Шилка.

  - В сенсі? Хіба ти тут не головна? Які ще клани, планета хіба так сильно заселена?

  - Інваката! - сказав офіцер хлопнув А’ну поміж лопаток, але не сильно, наче старого друга.

  - Рухайся. - промовила Шилка. - Не забувай, ти все ще полонянка взята з Альберти, але думаю вони вже вас з Арі списали зі своїх лав, космічні найманці такі ненадійні... звісно якщо вони не мають хоча б якоїсь організації. О! Тут опусти голову, і як відчуєш запах легкої кислоти будь максимально тихою.

  - Угу...

****

  Виходячи на зовню Шилка лишилася з розвідниками в тіні. Разом із ними спостерігала за навколишніми руїнами. Після дощу стіни деяких будівель погнулися наче пластилін, а деякі матеріали так спопелилися під дією кислоти, що тріпотіли на вітру наче тканина. Десь від такого ж вітру рипіли далекі металоконструкції.

  Кілька хвилин група сиділа в тіні, аж поки не впевнилися у безпеці. Вони продовжили рух, щоправда, крізь місто довелося йти малими групами — поділитися на пари та переходити вулиці, групуючись всім на іншій стороні. Біловолосу дівчину, попри її часткове одужання, вирішили продовжити нести на ношах.

  З часом, після тривалих перебіжок, група покинула місто і рушила в дорогу. На краю міста, як і домовлялося, А'ні та вже свідомій Арі мішок на голову. 

****

   Подальша подорож була тривалою, повільною та спокійною, аж поки група не зупинилась.

    Було чутно як дехто розпаковував рюкзаки та сумки. "Привал — подумалося темношкірій, — але щось тут не так...". Принюхавшись вона помітила що запах у повітря сильно змінився з кислого на дивовижно чистий, наче це взагалі не було типовим отруйним середовищем.

  - Що? - А’на глибоко вдихала запах, насолоджувалась ним, вдихала знову. - Що воно таке? Ми в якійсь фільтраційній будівлі? Чому тут... - знову принюхалась. - Так добре?...

  Шель обмінялась поглядами з офіцером та стенула плечима.

  - Що ж, графік ми випереджаємо, тож робимо привал у цій ямі. Але я можу тобі показати, що воно таке, трохи покажу мою планету.

  Дівчина з посмішкою підхопила А’ну за руку і піднялася із нею на край ями.

  - Заплющ очі, а потім повільно розплющ, тут доволі яскраво.

  Мішок повільно підійнявся, А’на все ще насолоджувалась чистим повітрям розслабилась і повільно відкривши очі ледь не впала на коліна.

  Перед нею було величезне поле всіяне морем яскраво блакитних квітів. Кожна з квіток була розміром із дві долоні, вони сяяли коли промені місцевого сонця торкалися пелюсток, а ще ці квітки робили дуже незвичне — вони закривалися, а коли відкривалися то виштовхували яскраві бульбашки котрі лускаючись випускали надзвичайно чисте повітря.