Жах, в якому ми вижили

  - Так не звично. - вимовила темношкіра ступаючи на поверхню.

  Це був Кель-Азар — планета скла. Колись давно тут була колонія людства, яка розвинулася до атомного рівня, але через власну нестримність та необачність лідери планети винищили одне одного давньою зброєю, яка перетворювала будь-що на скло.

  А’на обережно робила перші кроки по цій планеті, адже не могла зрозуміти — скло слизьке, чи ні? Та після десяти кроків стало зрозуміло що чоботі її тримають. Вона з полегшенням здихнула.

  Свій зореліт вона посадила на спеціальному майданчик, стержні фундаменту котрого було видно крізь скляну поверхню планети.

  - Навколо так сіро. - тихо зауважила біловолоса дівчина, яка виходила із зорельота.

  Вона дивилася в горизонт, де загострені вершини склистих гір та пагорбів тягнулися до неба, котре було затягнуте вічним пластом тонкої хмари попелу, що навіть через сотні років так і не розсіялась й не випала на планету.

  - Воно і добре що так сіро, Арі, ти прикинь що було якби на це скло — А’на постукала по дзвінкій поверхні. - потрапляло сонце? Хана була б всім нам, бо хто зна наскільки ця планета сильно відіб’є промені на нас...

  А’на поглянула на біловолосу — відчула спокій, навіть усміхнулася до неї. Після трьох років мандрів дівчина набрала трохи ваги й вже не виглядала як ходячий скелет. Також, А’на не помилилася у своїх здогадках — Арі дійсно була однією із «Меді Корпус», тобто тою хто був призначений медичній службі в федерації. Однак навіть через чудові медичні навички Арі викинули, чому? Вона сама не знає... Чи приховує? В будь-якому випадку разом із нею можна працювати.

  - Чи взяла ти сумки із-під столу?

  Арі потягнулася вбік й потягла звідти по підлозі зорельота дві важкі сумки.

  - Добре, спусти мені одну, бери іншу і йдемо.

  Дівчина так і зробила, а як спустилася закинула свою сумку на плечі й ледь не впала через вагу, якби А’на її не спіймала.

  - Давай Арі, я знаю що ти можеш те нести.

  Відновивши рівновагу біловолоса кивнула і попрямувала поміж скляної огорожі за А’ною.

****

  Зупинилися вони на Кель-Азарі через роботу. Наразі А’на та Арі мають контракт із міжзоряною космічною компанією «ІЗАР», в якої, власне, не найкращі часи. Добування на астероїдах виходило в мінус, а на планетах постійно виникали різні негаразди. Саме тому компанія «ІЗАР» вирішила розповсюджувати надзвичайно короткі контракти, щоб якісь космічні мандрівники їх прийняли й врятували їх. Наразі короткі контракти — це те, що утримує компанію на плаву.

  Контракт Арі та А'ни був надзвичайно простим — на шахті «17-О», планети Кель-Азаар, зникали робітники й ламалися механізми в нижніх рівнях, саме там де видобувався чорний діамант — незвичний кристал, що має чудові властивості фокусування радіоактивних променів. Зазвичай ці кристали сплавляють в одну лінзу й встановлюють на військові кораблі, які користуються рад-лазером.

****

  Видобувний комплекс дійсно був величезним, ще як вони виходили на посадку зорельотом то бачили здалеку штучні споруди з бетону, озеро із відходами та труби, дим яких з’єднувався з пластом попелу у висотах. Здавалося наче не дим виходив із труб, а хмара попелу втягувалася в труби, настільки вони були єдині.

  А зблизька це видовище було гігантським.

  - Стояти! - вигукнув хтось із башти біля воріт.

  А’на й Арі зупинилися й були надзвичайно спокійні. «Звичайна процедура, » - подумала жінка «зупинити біля воріт, перевірити посвідчення, допустити. Загальні правила, навіть тут». Вона поглянула на пагорб біля неї — той був сферою зі скла, крізь котре проглядалися різні візерунки з прямих ліній.

Сталося так, як і очікувалося — охоронець шахти «17-О» перевірив посвідчення за допомогою сканеру й пропустив дівчат в комплекс.

  Десь із заходу почувся гуркіт, Арі поглянула туди — гігантські червоні ворота відчинялися, двигун загудів і звідти виїхала величезна колісна машина із відкритим кузовом з якого стирчало кольорове скло. Машина їхала спеціальною дорогою в напрямку космопорту. Скляна земля під їх ногами тремтіла.

- Ходімо Арі.

****

  Два місцевих дні А’на та Арі очікували. Крім них було найнято майже сотню людей тому доводилося чекати поки всі зберуться.

  - Чому їм мало нас двох? - запитала Арі спостерігаючи у вікно.

  Темношкіра задумалася — «Дійсно, навіщо? Скоріше за все в шахтах якась істота, але що може жити на скляному світі? Ні, навряд... Може якісь пірати? Так дійсно, скоріше за все... прокопалися собі десь здалеку сюди та забирають чорний діамант собі... » - Вона перевернулася в ліжку на бік - «Ех... Нудно... скоріше б до цієї роботи.»

  - Ми вправні... - додала біловолоса. - Я вправна...

  - Нічого Арі, скоро зберемось й візьмемось до діла, а там дізнаємось навіщо...

  Певний час вони мовчали. А’на лежала на ліжку й крутилася від нудьги, а Арі все спостерігала у вікно й дивилася як внизу працювали різноманітні механізми. «Тут нема жодної людини» - подумала вона дивлячись на те як роботизований корпус розвантажував вагон й завантажував інший.