Вибір на Межі

  Стоячи біля панорамного вікна, А’на спостерігала за міськими ландшафтами екуменополісу. Високі вежі сяяли у вечірньому світлі, неонова ілюмінація малювала кольорові відблиски на скляних фасадах. Блискучі шпилі міста потемнішали, над ними повільно проминала тінь від аграрного кільця. А’на затремтіла, охопила себе руками, в цій тіні їй стало прохолодно.

  Вона відійшла від вікна, наблизилась до дивану де лежала слабка дівчина яку темношкіра врятувала.

  Біле волосся похитувалося від її подихів. А’на провела по ній долонею — спочатку по щоці, потім зверху по волоссю. Однак раптово її долоня завмерла та її власне дихання теж, пальцями вона обережно прибрала прямі волосини з шиї — не здалося.

 - Дідько... - прошепотіла жінка й піднявшись від дивану пішла назад до вікна роздумувати про подальші дії.

  На шиї біловолосої був символ федерації. Навіть тут, в далекому екуменополісі де здавалося б не мало бути жодного сліду цієї недоімперії, однак...

  - Мене це напевно переслідуватиме... - А’на важко зітхнула, торкнулася холодного скла й поглянула у вечірнє небо, де орбітальне кільце припинило затуляти захід сонця. Її погляд перевівся вниз — туди де багатовисотні магнітні шосе вели потоки машин, їх незліченна кількість здавалася величезною живою істотою, що невпинно рухається вперед. Вона придивилась — серед цих машин одна вирізнялася й набирала на власному двигуні висоту.

  Ця сигароподібної форми срібна машина перемістилась на найвище магнітне шосе й облетіла будівлю.

  Жінка обернулась, оглянула власну квартиру. То була майже порожня сірого металу й пластику кімната, з виокремленим простором для ванної. В центрі кімнати стояв сірий м’який диван на котрому власне лежала незвична дівчина, навпроти був круглий чорний килим на якому стояв екран. Над цим диваном світила лампа білого світла.

  Зліва був куточок для кухні — тумби, холодильник, плита та стіл із заліза. Були в цій сірій масі також рослини — два горщики біля панорамного скла з яких виринали довголезі листки тропічної рослини, від якої пахло свіжою зеленню. Вона все думала — що ж їй робити зі знахідкою? Якщо федерація є і на цій планеті, вони точно прийдуть, щоб переконатися в «утилізації».

  Раптом її думки перервали гучні стуки у двері. Вона здригнулася, обернувшись до входу. Хто міг прийти до неї у такий пізній час?

  Підійшла, за дверима було тихо - «Чи мені здалося?» подумала жінка.

  Але ні, знову постукали й вона натиснула на кнопку дверей, які безшумно підійнялися.

  На вході до квартири стояли кілька людей. Вони розглядали квартиру А’ни з-за входу й особливо придивлялися до дивану з краю якого висіло біле волосся.

  - А’на Сагеса Аррайя? - запитав один з чоловіків.

  Вона розгледіла їх — всі троє в кремових, рівних костюмах, на шкіряному поясі не мали нічого. Тільки один з них мав при собі якусь коричневу сумку, виглядали вони надто офіційно для простих відвідувачів. Непевно, ховаючи свою знервованість вона відповіла:

  - Т-так? Хто ви?

  - Вітаємо, я Джерольд, - він простягнув долоню до А’ни, вона потиснула й відчула наскільки легка й пухка рука була в нього. - ми з відділу внутрішньої держбезпеки й хочемо обговорити з вами оту біловолосу дівчину. Дозволите зайти?

  Чоловік легенько усміхнувся, темношкіра відчула якесь полегшення. Вона знала людей які займалися подібною діяльністю на федеративному есмінці — ті були холодними, маніпулятивними й гордовитими, а все для того, щоб вишукувати «неефективних» одиниць які підбурюють роботу інших на есмінці. А тут, усміхнена кругленька людина в чистій гарній одежі. Як такому відмовити?

  - Так, заходьте, тільки стільців я не маю на всіх.

  - О! Та нічого, ми не надовго.

  Їх чисті туфлі стукотіли на металевій підлозі, припинили коли вони ступили на килим, вони обійшли диван й приглянулися до біловолосої. Той що мав сумку дістав з неї документи, які передав кожному представнику держбезпеки.

  - Вона?

  - Схоже що так... Приберіть волосся з її потилиці.

  А’на стояла поруч й заклякла. Коли прибрали волосся цій дівчині, всі те побачили — ромб з перехрестями, символ Федерації.

  «Бляха! - кричала А’на у своїх думках ледь стримуючи себе. - То вони знають що вона з федерації! Мене що тепер будуть переслідувати? Нащо я тебе підібрала! Чекайте, а чи знають вони що я теж...?!»

  Джерольд явно помітив знервованість на жінці, й знову легенько усміхнувся до неї. Були в цій усмішці напевно якісь чари, адже її тремтячі очі повільно та все ж заспокоїлися.

  - Звісно те що ви врятували людину це добре... Але... Пані А’но ми вимушені вас повідомити що ця дівчина...

  - Є власністю федерації?

  - Так... Й знаєте наш екуменополіс... Як би сказати? Ммм... В цілому, в нас тут мирна планета й всіляким федератам тут не місце... Тому...

  «Отже, крім усмішки цей чоловік більше нічого не вміє? Напевно в них тут дійсно занадто мирна планета...»

  Джерольд якось та й пояснив колишній робітниці федерації що екуменополіс безпечний завдяки державній безпеці, яка таємно рятує громадян від цих чужинців та інших небезпек. Також, тоді вже була ніч, Джерольд запропонував А’ні два варіанти виходу з цієї ситуації: