Моя ненависть, моя любов 5

Моя ненависть, моя любов 5

  - Покинути? Покинути Арраю?

  А’на встала зі стільця, підійшла до краю оглядової вежі. Темношкіра перехрестила руки, дивилася кудись вдалечінь.

  - Це... доволі амбіційно, ти знаєш? Ми купка людей, що врятувалися після аварії до якої навряд є діло Єдиному місту... Ні, я не кажу що це неможливо, але...

  Вона здригнулася. Легенька рука Фібі тепло лежала на її міцному плечі. Фібі усміхалася, в очах її відблискувало світло зірок.

  - Але за місяць, - почала впевнено дівчина, - ми пережили голод, за місяць ми збудували чудове укриття, за місяць ми стали майже командою. Думаю, ні, я впевнена, що ми зможемо покинути цю планету!

  Ми, команда, пережили — ці слова нагадали А’ні про щось, вона засмутилася.

  - Космос — небезпечне місце. Він є смертельним особливо для таких як ти — сповнених надій, мрій та оптимізму...

  - Ні А’на, це не надії та мрії. Як я вже тобі казала, - Фібі легенько засміялася, - в мене є план.

****

   Єдине місто... Місто де згрупована найбільша кількість людей на цій холодній планеті. Воно було невеличким, але яскравість його вогнів можна було упізнати з висоти орбіти.

Яскравість цю якраз і бачив лорд Гуго, коли він зі своїм охоронцем та першим радником летіли в човнику.

  - Чи вас щось турбує? - з усмішкою спостерігаючи за лордом запитав перший радник.

  Гуго відвів кулак від обличчя й тяжко зітхнувши поглянув на свого помічника. Радник все так само легенько усміхався.

  - Я думаю... - розпочав через кілька хвилин Гуго. - Чи буде достатньо даних нашого дослідження й нашого з вами красномовного напору, аби переконати старого мера Єдиного міста в наших щирих намірах допомоги. - Лорд Гуго схрестив ноги, його правиця потягнулася за бокалом вина, що стояв на столику наполовину повним.

  - Вистачить. - впевнено відповів радник. - Ми давно навідуємось до мера, давно на нього тиснемо... А ваш приїзд до нього та стан, що скоро може настигнути планету... Він здасться і місто, а отже і планета, будуть ваші.

  Лорд Гуго усміхнувся, похитав вино в келиху, дивився в нього, бачив своє відображення.

- Тоді за наш успіх

- За наш успіх!

  Випивши вино лорд знову поглянув в ілюмінатор.

 - Подумати тільки... Цілу планету... 

****

Десь під шосту годину почало світати. Біловолоса Арі встала, штовхнула сплячого Лею, юнак спав від четвертої години на холодному кріслі. Але протерши очі теж встав й підійшов впритул до поручнів. Лілове сонце підіймалося зі сторони рівнин, своїми променями воно засліплювало спостерігачів на башті. Арі увімкнула рацію: «Фібі, сонце сьогодні встало о п’ятій сорок три, повторюю о п’ятій сорок три»

  - Це кляття, я говорю вам це кляття Арраї, буде щось погане... Basel! — бормотав під шарфом Лея.

  Тим часом в спальні червоноволоса дівчина намагалася з-під простирадла намацати рацію, яка точно мала стояти на тумбочці. Врешті-решт довелося встати та виявити, що вчора вона поклала рацію під тумбочку, задля зарядки батарей. Спросоння їй так важко щось пригадати.

   Рація зарипіла: «Доообрее...» - сонно й протягло вимовила Фіб й звалилася в ліжко.

****

  Трохи пізніше всі зібрались до сніданку.

  Денний пост нещодавно було знято, адже використовуючи природні кристали команді вдалося змайструвати камери для відеоспостереження й датчик що міг зафіксувати рух на відстані в кілометр. Однак, датчик цей спеціально вимикали, коли ззовні вітер починав підіймати хмари із сухого снігу, адже його писк було важко витерпіти.

  Рекс закінчив приготування, зняв кришку з каструлі, дістав звідти щось велике й пухкеньке та виклав те на тарілки.

  - Все, можете брати й куштувати. - сказав він сідаючи до столу зі своєю стравою.

  - Що воно таке? - запитала А’на тицяючи ложкою в білу, пухку речовину.

  - Це? То я спробував змінити розміри рисових зерен, аби було нам більше їди, та й хоча б якесь різномаїття в розмірі.

  Велику варену рисину всі розрізали на менші шматочки, з них виходила гаряча пара. Однак скуштувавши той виріб генетичного генію всі різко скривилися.

  - Та воно гіркуще! - Закашлялась червоноволоса.

  Всі як один виплюнули гірку рисину й віддали Рексові, а той викинув те в смітник. Лише одна Арі спокійно жувала, ковтала та смакувала.

  - А мені нормально. - сказала вона помітивши скривлені погляди.

  - Звісно дякую за теплі слова, - говорив Рекс, - але я сам це їв, тож не катуй себе.

  Біловолоса з’їла іще шматочок, спокійно дивилася на Рекса.

  - Арі, справді, годі тобі, віддай.

  А’на спробувала забрати тарілку, але дівчина присунула її до себе й продовжила їсти.

  - Нехай їсть, - сказала Фі

  На кухні стало тепло. Вода в каструлі кипіла, Рекс готував новий сніданок, на цей раз звичайний рис не зачеплений експериментами.