Моя ненависть, моя любов 3

- Підпис ставиться в трьох місцях. - з посмішкою сказав чоловік в чорному.

Він простягнув пластинку А’ні, вона підсунула його ближче й приглянулася.

- Сподіваюсь, ви уважно прочитали умови вашого контракту?

Дівчина поставила третій підпис, знайшла його між двома пунктами, шрифт яких відрізнявся розміром — нижній пункт, про порядок вечірній, був великим й замість нормально написати списком «порядок вечірній» написали через кому. Другим, верхнім пунктом, був договір про щоденну платню на визначений рахунок, власне цей пункт писався дрібним шрифтом і А’ні, навіть наблизивши пластинку до обличчя, довелося додати певних зусиль, аби прочитати те.

Підписала, поставила відбиток пальця, й повернула документ людині в чорному. Хоч і знаходилися вони наодинці, вже на космічному кораблі, він не знімав чорного шолома, та не піднімав червоний візор. А’на випила склянку води, яка стояла спеціально для таких довгих посиденьок.

- Хмм... Хмм-хм-хм... Чудово, все правильно. - чоловік підписався. - Вам точно все зрозуміло? Ви точно погоджуєтеся з умовами?

- Так. Ставте печатку, не тягніть. Я абсолютно погоджуюся з контрактом на п’ять років, погоджуюся допомагати Федерації, працювати на її благо, щаслива Порядку і бла-бла-бла...

Усмішка чоловіка в чорному зникла, він опустив палець, затиснув. Скан зберіг відбиток.

- Порядок, він береже нас від самих себе, та космосу. Порядок був і є завжди. Він має різні форми...

- Перепрошую, та я не бажаю слухати лекцію. Будемо відвертими — я просто буду виконувати свою роботу, упродовж п’яти років.

- І все?

- І все.

Чоловік поставив руки на стіл, виставив їх перед своїм обличчям зробивши пальцями дах, що закривав його вуста. Глибоко вдихнувши й видихнувши він сказав:

- В такому випадку, я вас не затримую. Ось ваше посвідчення, що ви працюєте в нас. Зайдіть до медпункту, там вам поставлять татуювання, яке додатково буде засвідчувати вас на нашому кораблі.

А’на кивнула головою. Встала, забрала маленьку пластинку та й кинула її в кишеню своєї шкіряної жилетки.

- Ох і ще одне. Зайдіть до зали з номером 27, там, в одинадцять годин планується співбесіда з вашим оператором. Власне там ви й зустрінетеся з одним із наших чудових командо. Нехай з вами буде Пор...

Недоговорив, адже А’на швидко втікла з кабінету й зачинила за собою двері.

****

- Це ж треба так... Фанатики... Отже, чутки підтверджуються.

А’на йшла по вузькому коридору та тихо сама до себе говорила. Коридор був металевим, стіни його й стеля були пофарбовані в чорне. Лампи, які тягнулися вздовж решітчастої підлоги, світили червоним та білим.

- Варто бути з ними обережними. Може, зробити кам’яне обличчя й просто не звертати на них увагу? Удавати, що слухаю... Я ж тут тільки, аби викрутитися з тої ситуації...

Раптово вона зупинилася, придивилася до стелі, камери на ній не помітила. Гепнула кулаком по стіні

- От чорт! Ото я дурна! Та в них тепер є на мене компромат! А якщо шантажуватимуть... Ні, я в їх секту не вступлю.

Далеко в коридорі, повертаючи туди де вона власне зупинилася йшов великий чоловік. Виглядав він, наче гора металу. В руках тримав важку зброю, яку А’на, навіть з її досвідом важкої праці, точно не підійняла б.

Здоровань йшов, займаючи собою весь коридор. Дівчина відчувала вібрацію в ногах, від кожного кроку цієї людини. Притиснулася до стіни, аби вони змогли розійтись. Здоровань теж спробував притиснутись, але навіть так А’на ледь не розчавилася притиснута до стіни.

Все. Він пішов. Навіть не озирнувся і не зупинявся аби подивитися на нову людину на кораблі. А’на здригнулась.

- Так, треба бути обережною... Бо якщо мені погрожуватимуть отою штукою... Ох, краще піду звідси, бо здається ще один йде.

І справді, йшов ще один. Навіть два, а через три хвилини за ними пройшов третій. Тільки цей останній був розміром зі звичайну людину, хоч і також виглядав наче якийсь робот. В руках він не тримав нічого, на спині мав чорний плащ. Коли вони проходили повз одне одного, він зупинився.

- А’на Сагеса Арайя?

- Це моє ім’я, хіба ми з тобою знайомі?

- Ні. Але я ваш оператор, тож попрошу звертатися на Ви.

Дівчина виструнчилася, згадала, що знаходиться тепер в мілітаризованій й трохи фанатичній спільноті.

- Зрозуміла пане оператор.

- Чудово. - Оператор кивнув головою. - Ти, дівчино молода, не забувай де ти знаходишся і все буде добре. А зараз перепрошую, але мені потрібно провести моїх воїнів на підзарядку.

Швидким кроком ця людина рушила за своїми воїнами, які власне зупинилися очікуючи його. Він зупинився за десять метрів від неї, обернувся.

- Прошу вас не забути про збори на одинадцяту годину!

Пішов далі, та розчинився в темряві коридора.

****

Вхід до зали з номером 27 виглядав наче люк на древньому підводному човні. Власне той вхід і був люком, який А’на ледь не пропустила по дорозі, бо був він на підлозі, в непомітному закутку серед двох чорних стін, ще й світло сюди не падало.