Уламки

  - Ні, ні-ні-ні!!

  На мапі космічного простору над «Арктикою — 17» щойно зник довгоочікуваний корабель. Караван, на якого покладали великі надії й порятунок. Фібі стежила. Стежила за тим, як зникав другий маяк.

  Вона негайно встала зі свого робочого місця й схопилася за куртку. По дорозі накинула її, не защіпляла. Пробігла повз Рекса та Лею, які тягнули якусь діжку. Натиснувши кілька кнопок на дверях вийшла з печери.

  - Ні...

  В небі палали дві точки. Ці точки повільно, а згодом швидко, падали на поверхню планети. Вогняні уламки однією хвилею впали за сніжний пагорб, де колись врятувалася на капсулі Фібі.

  Схопилася за серце, торкнулася зап’ястя. Ущипнула себе. Ні, це не сон, їх надія справді щойно розвалилася та згоріла.

  - Дідько! - почулося згори.

  Червоноволоса підійняла голову. На башті, спершись об поруччя, лаялася А’на. Жінка теж чудово бачила, як шматок космічного корабля поховав себе у вічному снігу. Фібі відвернулася, поглянула на вогні в небі. Падав другий корабель.

  - А цей йде на нас! Ховайся!

  А’на швидко спустилася, настільки швидко, що стрибнувши з драбини ледь не зламала ногу. Схопивши закляклу червону за руку потягла її до печери.

  Гуркіт. Щось й справді впало поряд. Затишшя.

  - Дідько. Це були Пацюки, так? Це їхні два кораблі?

  Фібі не відповідала, сиділа впершись спиною в стіну, обличчя ховала за руками.

  - А най його... Дівко. Фібі? Чуєш? Агов? - А’на штовхнула її рукою. - Йди, йди до комп’ютера, до того Шімлера, може він розкаже що там таке сталося.

  Ззовні, неподалік від входу, лежала купа уламків, що розтопили навколо себе сніг. З тієї купи стирчала кігтиста долоня. А’на наблизилася, побачила довгий хвіст. Гарячі уламки диміли, придушене тіло не ворушилося.

  - Ех... - А'на присіла поряд з уламками. - Покличу Арі, варто закопати його десь...

  Повідомлення було надіслано, як і десять штук до цього. Фібі не сподівалася, що Шімлер прочитає, адже штучний інтелект чотири дні назад впав в гібернацію. Дмухнула на липкий локон, що навис над її оком, той не ворухнувся, тому дівчина пальцями вплела його у своє волосся. Важко здихнула.

  Караван, що міг поділитися їжею з ними було знищено. Рис виростав за три дні, однак було його мало. Рис... Цікаво, чим там Рекс займався? Фібі встала, вимкнула техніку. Промасажувавши щоку вона вийшла у коридор.

  Було прохолодно. Геотермальний реактор збудовано було лише на половину, енергії на всю базу не вистачало, тому обігрів був лише в спальних кімнатах.

  - Привіт Лейя. - сказала Фібі, коли юнак вийшов з майстерні.

  В руках він тримав кілька шнурів та викрутку. На привітання відповів кивком голови. Разом з червоноволосою вони вийшли до виходу, де власне і розміщувалася кристальна гідропоніка.

  - Приніс? - звучало з-під діжки. - Так, саме ці шнури мені потрібні, давай їх сюди.

  - Рекс, що ти там робиш? Як ти туди взагалі заліз?

  Рекс не відповів. Тримаючи біля обличчя маску він припаяв три шнури  та одну товсту трубку до дна діжки. Закінчивши постукав по виробу кінчиком маски. Усміхнувся, зник, а пізніше виліз з-під підлоги в іншому кінці кімнати.

  - А... то он воно як, ти маєш туди прохід...

  - Саме так. - Рекс усміхнувся, струсив руки від пилу. - А ти чого така зажурена? Щось сталося?

  Фібі нахмурилася.

  - Хіба ти не чув ті вибухи ззовні?

  Лейя щось сказав, але через шарф на обличчі це здалося бубонінням. Він витягнув панель з діжки, Рекс показав йому пальцем на що треба було натиснути. Лейя натиснув і в темній дотепер кімнаті засяяв синій купол, тепер Фібі бачила, що в тій діжці була земля та паросток.

  - Я не чув вибухів, однак відчував їх там, унизу... - Рекс дивився на паросток, маленька зелень швидко росла й вкривала всю землю під куполом. Утворився пар. - Скажи, це те що думаю? Пацюки з нами не зустрінуться, ми не обміняємо залишки золота?

  Фібі мовчала, спостерігала за швидким ростом травинок,  на яких вже утворилися зерна.

  - Так... - сказала нарешті. - Караван було знищено... Не знаю як... Доведеться нам ще голодувати.

  - Ну-ну, не журися. Поглянь на ці рослинки. Бачиш, швидко ростуть, і якщо я все правильно зробив, то... - Знизу діжки почав виходити дим, світло під куполом заблимало, а трохи пізніше зовсім вимкнулось. - Лейя, вимикай струм, інакше зараз вона загориться. Ох...

  - Ох?...

  - Ну, це був експеримент. Скло було вкрите кришталевим пилом... І при взаємодії зі струмом... Ех... Так, доведеться ще трохи побути голодними...

  - Ти так легко говориш...

  - Звісно, це ж я, найвеселіша людина! - Рекс вдарив по діжці долонею, діжка стояла на місці. - Ні... Оптимізм мені зараз не легкий... Я був так близько, а тепер...

  - Хіба справа не в тих дротах? Ну, дим йшов звідти...

  - Ні! - він крикнув. - Абсолютно ні... Поглянь, скло, воно...