Червоне та Чорне

  Грає музика. Опера. 

  За величезним вікном лілове сонце повільно сходило над планетою. Вікно те прикрашалося оксамитовими шторами глибокого бордового кольору, що кріпилися до золотої жердини. За вікном, що відділяло кімнату від холодного космосу, сидів в кріслі статний, худий, чоловік. Його крісло було зроблене з вишуканого білого дерева, в яке були пришиті червоні подушки. Той чоловік надпив вино, посмакував його і через кілька секунд проковтнув.

   Співак в опері почав тягнути голос, звертаючись до сторожів, що охороняли сплячу принцесу. Музика лунала з радіо, справжнього антиквара.

  Чоловік повільно заплющив очі, надпив, насолоджувався моментом.

  Хоч в кімнаті досить гучно грала музика величної опери, чоловік всеодно почув, як хтось увійшов. Не обертаючись, спостерігаючи схід сонця, він першим заговорив:

   - Ти вже виконав завдання?

   Гість зробив два кроки по дерев’яній підлозі, а потім ще крок і зупинився на червоному килимі. Стояв позаду статного чоловіка. Своєю металевою рукою він поліз у внутрішню кишеню куртки, яка явно не пасувала до його вкритого протезами й модулями тіла. З куртки він дістав три жетони. 

   Чоловік в кріслі трохи витягнув руку, не сильно, бо вишуканий малиновий піджак не дозволяв. Тримаючи їх в одній долоні він перебирав й роздивлявся ці залізні ромбики.

  - Тадеуш, могутність моя, розкажи, як вони загинули? - втомленими очима чоловік оглядав один жетон з позолотою. Той позолочений був в крапельках крові.

  - Так, Лорде Гуго.

  Тадеуш вклонився. Хоч і стояв він за спиною лорда — треба вклонитися при використанні імені, бо такий Порядок.

  - Першого срібного я знайшов в снігах, поряд зі стінами міста. Скоріше за все, коли побачили його татуювання на шиї то забили та викинули. - доповідав він спокійно. - Другий, той, що Гамма — ховався в зграї контрабандистів, я легко його відшукав, бо дурень не витягнув чип.

  - Ти покарав його, як наказував? - статний чоловік похитав вином в келиху, понюхав, надпив.

  - Так, Лорде Гуго. - вклонився. - За вашим наказом, я відірвав дезертиру голову повільно. Контрабандисті спочатку стріляли по мені, однак швидко розбіглися, коли почули вирок й побачили покарання.

  - Вони по тобі стріляли? Ти поранений?

  Тадеуш опустив свої червоні очі на броньовану грудну клітку.

  - Ні, мій Лорд. Їх примітивні кулі не змогли мене пробити, навіть очі відбили нікчемний свинець.

  - Радий це чути, ти наша могутність, ти той хто приносить Порядок. Прошу, розповідай далі, що з золотим?

  Опера трохи затихла, музика стала повільною, а співак співав сумні нотки.

  - Коли я до нього дістався, то він негайно щось собі вколов. Певно то був сильний наркотик, адже схопився він потім за свою голову, повідривав волосся й почав шкрябати сам себе. Йому вистачило сили, аби рвати свою плоть. Я припин йому той припадок й виконав покарання, без об’яви злочину, адже в припадку він мене не чув та не розумів.

  Лорд Гуго стиснув жетони. Заплющив свої втомлені очі, й випив залишок вина закинувши голову. Поклав порожній келих на невеличкий столик.

  - Ось таке покарання для будь-якого дезертира. Ех... Не вірять вони, що Федерація скоро відродиться. Не вірять, що саме ми відродимо її.

  Лорд повільно поглянув вправо — там, на обклеєній шпалерами стіні висів білий прапор, на якому був зображений рівний червоний ромб. В ромбі тому перетиналися по діагоналі чорні смуги.

  - Ех... Як думаєш, ще хтось порушить Порядок й відмовиться від нашої місії?

  Тадеуш мовчав. Думав. Своїми червоними очима цей металевий здоровило дивився в ілюмінатор, де лілове сонце зійшло над білою планетою.

  - Ні. Покарання було виконано, жетони цих людей будуть повішані на дошці порушників. Ті, хто прочитають те, як було страчено дезертирів будуть налякані. Підуть чутки, тому навряд хтось в місті, або на кораблі відмовиться від нашої місії.

  - Так, так...

   Позаду них піднялася дверна панель. В кімнату увійшов старий лакей з довгими білими вусами, одягнутий у чорний смокінг. Лакей повільними кроками підійшов до лорда. Вишукано, як вчили, він опустився й поклав на стіл нову пляшку вина та чип. Вино лакей відкоркував, наповнив келих. Лорд Гуго підняв долоню, лакей мовчки вклонився та залишив пляшку вина, забрав стару — порожню, покинув кімнату.

  - Схоже, є ще якісь новини — сказав Гуго вставляючи чип у свій протез на скроні.

  Картинка в очах лорда помутнішала, а трохи пізніше стала чіткішою. Бачив він перед собою молодого чоловіка. Він був одягнутий в прямий чорну шинель, що застібалася по лінії серця червоними ґудзиками. Плечі мав рівні, голову коротко стрижену.

  - Вітаю Лорда Гуго! - чоловік сховав руки за спину, випрямив груди.

  - Вітаю, лейтенанте. Маєте, що розповісти?

  - Так. Ми засікли сигнал від маяка, помітили його, коли зондували залишки станції "Лілія". - хоч чоловік і виглядав молодим, можливо навіть був юнаком, але голос мав тренований.

  Лорд похитав вином у келиху, поглянув на переливання червоного й срібного.