Дні голоду 6. Надія є

        "Запис у щоденнику"

          Два дні я лежала в ліжку. Два дні я дивилася в стіну. Чи знали ви, що мультитул серії 45В-2Р не полірує викопані після себе поверхні? Я, тільки дивлячись у стіну, зрозуміла те. Однак написати я хочу не про це... Втома... Ця втома - вона виснажує... Я більше себе не бачу та не пам'ятаю... Я хочу написати, хочу зізнатися... Я... взяла участь у вечері...

    Коли до мене увійшли в кімнату Рекс та А'на, вони не побачили мене під ковдрою, аж поки я не чхнула від піднятого ними пилу. Шукали вони мене... Подумали, що я наклала на себе руки... Однак ні, я просто пролежала два дні в ліжку. Голодна, виснажена, ледь жива... Те вариво було приготоване на тиждень й мені його дали випити... Я не могла нічого зробити, сил не було, в мене його залили. 

     Потім, трохи відновившись я пішла й з'їла ще... на наступний день теж... Голод це... Це те, що нищить мене як людину, міняє розум... Коли я пишу про це, то пригадую тих інсектоїдів, які ще до нас панували в цих печерах. Чи відчували вони щось, коли їли одного зі своїх? Певно так, а відчуттям тим був голод...

    Так. Досить мені про це, адже я відчуваю, як стає мені не добре... Займуся справами.

       В кімнаті пахло свіжою тканиною та м'ятою. Але то не була м'ята, це був розчин створений за допомогою крові постраждалого та рідин з медикаментів. Арі стояла біля свого столика й заливала у чашку приготовану суміш. Носила вона білий халат на який ледь не пролилась рідина, коли Фібі гучно зачинила за собою двері.

    - Я тебе не помітила - тихо сказала біловолоса, переливаючи ліки з однієї чашки в іншу.

    - Ти... ти звідки халат маєш? Хоча неважливо, до твоїх дивацтв я вже звикла... Як Лейя?

   Червоноволоса підійшла до ліжка, сіла на стілець. Рукою вона провела по бинтах, по грудях юнака. Грудна клітка підіймалася й опускалася, дихання було спокійним, він спав. Тонка ковдра трохи зсунулася, коли він перевертався на бік.

    Арі підійшла до них, відсунула пов'язку на потилиці хлопця, там знаходилась пластинка. З пластинки вона  зняла кришку й почала впорскувати приготований розчин. Кришку закрили, й перев'язали пов'язку. Фібі помітила, як навколо того місця почали збільшуватися та міняти на чорний колір судини. Виглядало те моторошно, але дівчина була впевнена, що їх медик розуміє що робить. Раптово Лейя почав тремтіти, дихання прискорилося. Фібі різко повернулася обличчям до Арі, яка стояла й спостерігала за процесом.

    - Це антибіотик, в перемішку з прискорювачем для загоєння. - сказала не зводячи очей з чорних судин, яких стало ще більше, а коли вони досягли плечей то почали швидко зникати. 

   Тремтіння юнака теж закінчилося й він знову, спокійно спав. Фібі кивнула головою, встала.

    - Дякую за те що доглядаєш за ним, без тебе він би точно загинув через ту інфекцію.

    Біловолоса нічого не відповіла, дивилася порожнім й беземоційним поглядом.

   - І все ж, звідки в тебе халат?

    - Я медик. Ми всі маємо при собі білий халат.

    Фібі провела поглядом по ній. Звичайні чоботи, темні штани, сорочка й білий халат, а з цим порожнім поглядом й нерухомим обличчям Арі більше схожа на якогось психопата - вченого, а не на медика.

     - Вперше чую... Але нехай. Дякую тобі ще раз, гарна робота. Я піду, хочу навідатися до тих двох.

    Коли двері зачинилися Арі дістала з кишені руку й помахала нею на прощання. На її білому обличчі з'явилася маленька дужка від посмішки. "Мене похвалили" - тихо лунало в її голові.

   У невеличкій залі знаходилося чотири довгих прямокутники. В прямокутниках тих лежала почорніла маса, над якою було скло. На стелі цієї зали висіла куляста лампа, була вона вимкнена. Цими прямокутниками являлися старі гідропоніки, які давно, разом із лампою, не працювали. В кінці зали, навпроти входу до неї, в скелю був врізаний шлюз, котрий вів на вихід, до безкрайніх, засніжених рівнин бездушної Арраї.

    Біля того шлюзу валялися інструменти - паяльник, зубила, та якась діжка, напевне наповнена паливом, адже рідина біля неї блищала райдугою та чорним. Після бурі шлюз був покритий товстим шаром льоду. Зараз цей лід зачиняв двері лише на половину. Інструменти навколо нього були розкиданими, виглядали покинуто.

    - Рекс! А'на! Ви де? - крикнула на всю залу Фібі.

     Ніхто не відповів. Тиша. Дівчина пройшла біля гідропоніки, роздивилася мертві й почорнілі рослини. Певно вони б прогодували всю команду, але тепер з них нічого не зробити. Фібі пришвидшила крок, в закутку, за стелажем набитим всілякою апаратурою, було ледь помітне світло.

    - Агов, що ви тут двоє роби...те...

      Подих їй перехопило. Рекс та А'на сиділи біля циліндра, на який падало світло від звичайної лампи. В тому циліндрі була земля, а в тій коричнево-чорній землі стирчав маленький паросток.  Червоноволоса сіла до них, тепер вона разом з ними дивилася на ту малечу, яка змогла почати свій ріст в цих печерах. Пройшов деякий час, коли вона знову заговорила.

   - Як... Як тобі це вдалося? Тобто, воно справді проросло? Як це вийшло, Рекс?