Дари

    - Так... Обережно. Підніми тут ногу... - з важкістю говорила Фібі

   Арі повільно підняла ногу, однак недостатньо високо і зашпорталася об поріг коридору. За собою біловолоса потягнула Фібі й вони разом впали на скелясту підлогу печери. Арі лежала, розкинувши руки в сторони. Заплющивши очі спробувала заснути.

  - Ні, ні Арі, тут спати не можна - червоноволоса відклала важкий ранець в сторону і спробувала підняти дівчисько.

   Пройшли вони вздовж витесаного коридору. Його освітлювало три лампи, які наче фрукти виростали з кабелю, котрий тягнувся по правій стороні стелі. Повільними й обережними кроками Арі тягнули до її кімнати. Тепер команда жила не в контейнері, а в печерах ладних під сон та роботу. Біловолоса провела рукою по дверях, схопилася за ручку.

  - Арі, це моя кімната, твоя далі... Ну! Відпускай, ще трохи й зможеш відпочити...

   Фібі дійшла до останніх дверей у коридорі. Втомлена вона виштовхнула двері вільною рукою. Довела біловолосу до постелі. Арі зісковзнула й впала у ліжко.

  - Фух... - Червоноволоса витерла долонею піт з лоба. - Оце ти важкенька... - Фібі сіла на стілець біля столу. Спостерігала. Арі скрутилася у клубок і швидко заснула, через декілька хвилин в цьому тихому місці стало чутним легеньке сопіння. Дівчина встала й вийшла з маленької кімнати. Обережно зачинила за собою двері, ті клацнули по зачиненню.

   Червоноволоса пішла на вихід, туди де залишили важкий ранець. Лишили його на вході у коридор. Фібі присіла, вирівняла спину й надягла той ранець.

  - Але ж він важкий... Як ти його несла? - важко дихаючи проговорила Фібі. Зігнувши ноги у колінах дівчина потяглася до місця, котре було майстернею для А'ни. Скинула ранець біля верстака, скинула його так, що за інерцією ледь не впала. Утрималася за допомогою виступу на стіні, який слугував полицями.

   Тим часом ззовні плем'я завершило молитву. Вони піднялися зі снігу й зібралися у гурток. Між собою вони про щось шепотіли. Цей гурток носив одноманітний одяг — ледь блакитний хутряний й товстий пуховик з таким самим товстим капюшоном. Пуховик опускався до чоботів. Сонце вже опускалося до горизонту, навколо наставав вечір. При такому світлі ці аборигени у своєму одязі розпливалися на фоні безмежного снігу. Лише їх чорні чоботи вирізнялися з біло-блакитної маси.

  - Кажеш, це місцеві? - пошепки запитав Рекс в А'ни.

  - Так. Кочове плем'я.

  - Кочове? Хіба вони не мають ходити більшою групкою? Тут всього... - Рекс глянув на гурток аборигенів, пальцем перерахував кожного з них. - Вісім? Чи дев'ять? Халепа, з таким світлом я погано бачу.

  - Купи собі бінокля. - А'на злостиво усміхнулася зі свого жарту - Їх тут вісім: п'ять чоловіків, дві жінки й один підліток.

  - Хіба? Звідки ти знаєш хто з них хто? Мені здається, що тут всі чоловіки.

   Темношкіра схрестила руки на грудях.

  - Почекай, потім тобі розповім. Схоже, що вони закінчили.

    Гурток розійшовся. Вождь племені, чоловік з людськими вухами на шиї, повільним кроком йшов до А'ни з Рексом. Він дивився у сніг під ногами, роздумуючи, щось бормочив. Інші розійшлися до своїх "яток" й згортали їх у мішки. Деякі товари аборигени відкладали на один спільний килимок. Вождь зупинився за два кроки від А'ни. Дивився на неї. Було видно, як він під тонким шарфом рухав губами. Пригадавши потрібні слова він почав говорити:

  - Y...Я... Tekka - повільно говорив вказуючи на себе - Teкка, розум?

  - Так, розумію. L.. Lo va Tekka. A-ya A'na - А'на місцями теж запиналась, однак говорила вправніше. Вона знала мову місцевих. Більшість кочових племен на Арраї говорили майже однаково, в містах мова племен була не популярною, однак її ліниво викладали в школах.

   По очах було видно, як вождь посміхається. Він кивнув головою кілька разів й покликав своїх людей, які складали товари на великий килимок. Аборигени стали по кутках килима й схопившись за його краї, обережно підійняли. Деякі речі загриміли, деякі впали в сніг. Вони повільно несли цю купку до вождя.

  - Dlamma... Д-дари? Дари, Арраї.

   Килимок поклали під ноги А'ни. Раптово, за її спиною увімкнулося світло над входом у печеру. Аборигени швиденько відійшли й сховалися за вождем. Половина з них сіла на коліна й почала молитися, половина ховалася, очікуючи команди від нього. Вождь здригнувся, був здивований раптовою появою світла вночі, яка нещодавно настала. Текка заспокоїв своїх людей, щось їм прошепотів. Аборигени сіли біля тих, хто молився й нервово поглядали на "диво" у вигляді світла, яке з'явилося коли вони піднесли дари. Текка зробив долонями хрест й приклавши його до грудей вклонився.

  - Да..ри Арраї... - прошепотів.

  - Розумію. Paya dme - дякую.

   Вождь опустив руки, широко розплющив очі.

  - Paya dmo, dmo, розум? - повільно, жестикулюючи, поправляв Текка.

  - Dmo, точно...

  - А, що не так? - тихо запитав Рекс дивлячись на здивованого Текку

  - Я... Зараз пригадаю... - А'на подивилася на сніг, потім на аборигенів які все ще нервували через світло й перешіптувалися один з одним. Деякі з них тихенько сміялися - Я щойно сказала: "дякую дівчинко", а він чоловік.