Крижані печери 4

  В глибокій темряві розходився тріск. Тріск ніби від клешень. Він наближався, часом зупинявся і в печері ставало дуже тихо. Надто тихо. Фібі тримала гвинтівку напоготові, сиділа, цілилася в пітьму. Позаду неї стояв Рекс. Він світив ліхтариком в темряву, яка була перед ними. Знову тріск. Наближається. Знову стоїть. Тиша.

   - Це точно інсектоїди? Може там всього лише каміння падає? - прошепотіла Фібі цілячись в темряву.

  - Точно, кажу тобі.

  - Може тоді рушимо вперед?

  - Ти що зовсім вже, в цій печері? - ледь підвищив голос Рекс - А раптом в них декілька вуликів? Раптом вони готують нам засідку? Не думай, що ці комахи дурні, вони дуже розумні... Чого смієшся?

  - Та нічого, просто ти декого нагадав.

  - І кого?... Чекай, що це там?

  Рекс різко присвітив підозрілу ділянку. Йому здалося, що всередині стінки щось ворухнулося. Фібі тримала приціл в напрямку темряви. Вона привстала, повільно пішла вперед, підходила ближче до межі світла і темряви. Рекс, невпевнено, рушив за нею. Щось бурмотів собі під носа, приглядався до стіни. Червоноволоса зупинилася, сіла.

   - Можешь підійти трохи ближче і посвітити на ту купу грибів? - прошепотіла.

 Чоловік ковтнув слину, послухався. Повільно пройшов біля неї і став попереду. Світло ліхтарика помітно затряслось. Дівчина встала, рушила, сіла перед ним. Світло ліхтарика перестало трястися. Знову тріск, одиночний. Тепер без зупинки тріск наближався до них. Фібі напружилася, притиснула гвинтівку в плече. Помітила, що сидить в калюжі слизу. Промовчала. 

   Тріск став тихішим, але все ж наближався. І з кожним наближенням ставав тихішим. Рука Рекса сильно затряслася. Фібі штовхнула його ліктем, не зводячи погляду з темряви. Вона опустила зброю, привідкрила рота, посміхнулася з того яким був Рекс переляканим. З темряви виповз інсектоїд. Вона підійшла до комашки.

    - А хіба... хіба вони не повинні бути більшими? - запитала вона Рекса тримаючи в обох долонях комаху.

   - Будь ласкава... Не наближайся до мене з... цим - він скривився, відійшов на крок.

   - Чого? Ти подивись який він маленький - вона усміхнулася, тримала комаху в обох руках, роздивлялася. - А як він називаєтся? В них же є види, класи?

   - Так... - все ще кривився Рекс, коли дивився на інсектоїда. - Цей називають скарабеєм. Вони, як ти помітила, не великі за розміром, поміщаються у дві долоні. Мають напівкруглий панцир з якого стирчить кругла голова із двома чорними точками...

   - Це очі - перебила Фібі.

   - Так, це очі. Під круглим панцирем сховані три пари ніжок. Вони маленькі, тому якщо їх покласти спиною на землю скарабеї не зможуть перевернутися. 

   - А ці маленькі кліщики? Це рот? А чому скарабей не ворушиться? Злякався мене? О, ні, ворушиться. Ці його ніжки ледь видно.

   - Так як його тіло складається з напівкруглого панциру і голівки, яка зівідти стирчить, цей інсектоїд не може рухатись всім тілом. Придивись - він ткнув пальцем в "живіт" комахи - бачиш, не має сегментів. Тому він тільки і може, що тіліпати цими маленькими ніжками.

    - Прикольний. Глянь! Він щойно кліпнув до мене! Він кліпнув! - раділа червоноволоса.

   - Фібі... - Рекс світив в темряву печери, позаду неї. - Не кричи так, він точно не один.

    - Слухай, давай візьмемо його додому? Думаю ніхто проти не буде.

    - Фіб, робота цих скарабеїв для вулика - пошук їжі, пошук загроз і загалом розвідка. Зазвичай, як я вже казав, один він тут не може бути, скоріше цей малий вже встиг випустити феро...

    Рекс не договорив. Скарабей і справді був не один. В темряві, в стороні звідки прийшов цей інсектоїд, пролунало ревіння в перемішку з шипінням і тріском клешень одночасно. Фібі поклала тваринку і різко схопилася за зброю. З глибини печери щось наближалося. Рекс стояв позаду, світив ліхтариком. Скарабей підповз до нього, схопив його штани своїми маленькими кліщиками і почав тягнути.

   - Відчепись - чоловік легенько штурхнув його ногою, скарабей не пустив. - Відчепись. Кому кажу. - Він копнув інсектоїда ногою. Скарабей полетів в темряву. Фібі пирхнула. - Чого смієшся? - запитав Рекс

   - Та нічого, просто в гарному настрої.

   - Як ти можеш бути такою веселою? Ти хоча б знаєш що там може бути?

   - Тихо, здаєтся воно зупинилося.

     Звук який до них наближався припинився. Глибока тиша. Їм здалося, наче в темряві щось ворухнулося, крапнула якась крапля. Рекс пожалкував, що в них не було більш сильного ліхтарика. Вони почули, як щось впало на скелясту підлогу печери. Це щось ходило гучно, точно мало кілька ніг. Воно повільно наблизилося. Зупинилося. Маленькі ніжки скарабея простукотіли повз і розчинилися в глибині печери. 

   Зашипіло. Раптово вискочила істота у людський ріст. Фібі встигла натиснути на спусковий гачок і кілька раз вистрілити. Яскраві снаряди енергогвинтівки влучили. Лишили червоні, гарячі, плями на хітині. Ісектоїда це не зупинило. Він підскочив до них, тяв клешнею. Рекс спробував відстрибнути назад, впав. Фібі ж відстрибнула в бік істоти, швидко відновила рівновагу і цілилася між хітинових пластин. Інсектоїд затупотів кінцівками, наблизився до Рекса, який все ще валявся на землі. Дівчина вистрілила. Влучила. Постріл розірвав клешню, яка замахнулася на її друга. Інсектоїд зашипів, побіг до неї. Ще один яскравий постріл зробив печеру світлішою. Влучив у череп істоти. Не зупинив. Фібі відскочила в бік, комаха майже схопила її за ногу гострими іклами. Зашипіла, обернулась до Рекс, який кидав в неї камінням. Інсектоїд хотів стрибнути до нього, але Фібі, яка була позаду, вистрілила між пластинами хітину. Снаряд пройшов наскрізь, проминув над плечем Рекса. Голова інсектоїда відірвалася. Тіло впало. Місце від пострілу зафонтанило зелено-червоним слизом.