Крижані печери 3

 - Легше, легше тягни! Відірвеш!

 - Може маєш чим змастити? Або взагалі його зніми.

  - Зняти? Ні... не хочу торкатися своїми шкарпетками цієї крижаної скелі... Брр... Спробуй ще раз.

   Фібі прийнялася ще раз тягти Рекса за руку. Його черевик, разом з ногою, застрягли у вході в печеру, тому Рекс висів у дивній формі. Червоноволоса тягнула його за руку з силою яку мала, але нога добряче застрягла, або просто Рекс був заважким.

   - Слухай... - зціпивши зуби говорив Рекс. - Припиняй... думаю, краще відстрелити ту ногу...

   - Не драматизуй — вона полізла в щілину проходу — Зараз... як воно відчіпляється... Ось. Витягуй.

 Чоловік потягнувся вперед й впав животом на холодну скелю, завив.

  - Чого ти? Ногу витягнули, зараз дістану твій черевик. - спокійно сказала Фібі.

   - Холодно — бурмотів все ще лежачи на животі — Ще й губу розбив...

   - Як ти сюди перший раз проліз?

  - Ніяк... Я просто посвітив ліхтариком і побачив, що тут є печера...

  - Он воно як. На, вдягай черевик. Годі лежати, підіймайся!

   Рекс вперся долонями в холодну поверхню печери. Віджимання не були його найкращою стороною, тому з важкістю він лише трохи підвівся й перевернувся на бік, щоб впертися тілом в камінь і підійнятися. Протерши губу він відчув, що вона не розбилась і йому те лише здалося. Сівши на той холодний камінь він прийнявся вдягати свого черевика.

   Дівчина оглядала печеру. Світила ліхтариком по стінах й в глибоку темряву. Печера утворювала купол на вході і йшла в глибину скелі, біля якої був їх контейнер. Фібі набрала в груди повітря і видихнула.

  - Ти помітив? - запитала.

  - Що?

  - Тут... тепло.

  - Хіба? В тебе є чим виміряти?

  - Ні, але подихай. Ось, бачиш, зазвичай утворюється хмарка з теплого повітря, а тут її не має.

  - Хм... А й справді... Ну, все ж я відчуваю що тут так само як і ззовні.

  Настала тиша, яку через кілька хвилин порушили.

  - Що ж, — Фібі посвітила ліхтариком на Рекса — Ходімо?

  - Чекай, зараз, тільки-но прив'яжу мотузку до цього сталагміту... Чи сталактиту? Чим ти є... Все. Ходімо.

   Дівчина пішла першою, за нею йшов Рекс з широким мотком мотузки. Маленький вхід в скелю виявився проходом у невеличкий коридор печери. Непомітно, він, опускався та вів під землю. Було дуже тихо, тільки кроки, разом з шурханням мотузки розходилося ехо в глибину печери. Ставало тепліше, Фібі зняла рукавички. До цього часу печера була майже прямою, лише з кількома поворотами й вглибленнями на шляху. Однак зараз дівчина та чоловік стояли на розгалуженні в три проходи. Фібі поперемінно рухало світлом ліхтарика на кожен з них.

  - Куди тепер? - запитав Рекс

  - Хм... Скільки мотузки залишилося?

  - Не багато, — він пальцем перерахував кільця мотузки, яка була закинута на його плече — Приблизно на метрів п'ятдесят. Обрати доведеться лише один.

  - В тебе є фарба?

  - Що?

  - Фарба, кажу, є? Бажано біла.

  - Ну теж мені, фарбу та й в печеру. Я що тут племенні писанини буду малювати? Ні Фіб, фарби я не маю.

   Дівчина надула щоку й повернулася оглядати три шляхи.

  - Підемо тим — вказала вона ліхтариком в правий — Бачу там якісь гриби ростуть, будуть вони нашою міткою.

   Рекс скинув мотузку й швидко підійшов до Фібі.

  - Гриби? Де?! - зі здивуванням вимовив за її спиною.

   Червоноволоса присвітила ліхтариком на край правого проходу.

  - Он, унизу. З краєчку, бачиш? Гей, поверни ліхтарик!

  - Так так так, подивимось, що в нас тут... - швиденько промовив він опустившись до сірої маси плоских грибків, які росли вверх по скелястій стіні.

  - Отакої, ботанік прокинувся. — прокоментувала тихенько Фібі.

   Рекс сидів біля грибкової маси та уважно її роздивлявся, щось бурмотів собі під носа. Обережними рухами долоні він розгортав масу з якої через ці дотики посипалися хмаринки спор. Пласкі грибки громадилися один на одному. Внизу вони мали широку ніжку, яка чіплялася до нижчого грибка. В самому низу цієї маси гриби були сильно сплюснуті й утворювали масивний фундамент для маленьких й худих грибків нагорі. Рекс устав, приклав пальці до підборіддя, незадоволено пробуркотів.

  - Ну, що то?

  - Не їстівні. - відповів.

  - Зрозуміло, ліхтарик віддаси?

  - Однак, подивись — він вимкнув ліхтарика. Раптово стало дуже темно. Дівчина протерла очі долонями, яких вона не бачила.

  - Подивитись на що? Увімкни світло... Ай! Об що я ногою вдарилася? - вимовила підходячи до нього.

  - Дивись... - сказав Рекс десь у темряві.

   Куточок правого краю повільно ставав світлішим. Фібі розгледіла круглу фігуру її напарника. Повільно, грибний масив ставав яскравішим. Світився він прохолодним синім світлом. Разом з масивом світилася уся права стіна проходу.