Аррайя

  Фіксувальні ремені розщепилися і випустили червоноволосу Фібі обличчям на холодний метал. Від удару вона швидко прийшла до тями. Спробувала піднятися на лікті. З ілюмінатора, який тепер був над нею, падали промені світла. Фібі повільно всілася й почала розтирати затерплу руку - ремінь, після падіння, перетиснув її в області ліктя. На щастя, відчуття повернулися і дівчина змогла поворушити пальцями. Провела долонею по болючій щоці.

- Жива... - спокійно видихнула.

Раптом капсула ожила й увімкнула внутрішнє світло. Внутрішній комп’ютер заговорив:

- Планета: "Фобос - 3К4Б". Сектор: "Екватор". Температура ззовні: "-15 градусів за Цельсієм". Буря почнеться: "Через один, Земний, тиждень". Вмикаю аварійний маячок.

- Тепленько тут — прокоментувала Фібі розминаючи затерплі пальці.

Дівчина сперлася на рятувальне крісло, яке тепер було на стіні. Обережно, вона залізла на нього і спробувала відчинити двері. Товсті двері не піддавалися. І знову, капсула заговорила:

- Рекомендація — вдягніть термокостюм.

На стіні відчинилися невеличкі дверцята. З них, на поличці, висунувся костюм. Він складався зі штанів та пальто, в кишенях мав по одній рукавичці. Фібі повільно спустилася й підійшла до цього костюму, який висів догори-дригом. Зміряла його поглядом.

- Хм... Може бути завеликий...

- Вдягніть термокостюм — повторила капсула.

- Та зараз я... - намагаючись бути оптимістичною вона усміхалася милому голосу капсули, але в голосі Фібі відчувався смуток.

Одягнула костюм вона поверх своєї одежі. Костюм підійшов по розміру. Дівчина натягнула комір й почала застібати рукавички. Раптово двері на горі відчинилися. Фібі дмухнула на локон, який терся об її щічку.

Вона знову стала на те крісло, напружуючи болюче зап'ястя вона підтягнулася. Холодний вітерець обдув її обличчя. Фібі встала на капсулу й поглянула в небо...

- Отже, так... - тихо вимовила.

В небі яскраво світило. То була станція, з якої вона врятувалася. Уламки все ще падали. Одні згорали в атмосфері, інші з гуркотом, близьким і далеким, приземлялися на холодну поверхню планети. Червоноволоса присіла на краєчок капсули. Дивилася, як затухає її рідний світ. Вона міцно заплющила очі й розплющила, сподівалася, що це лише сон. Але це не сон. Її посмішка надії — зникла. Вона опустила голову.

- Так... Капітан залишається до кінця... Дурень... - Фібі підняла голову, спостерігала за станцією. Очі в неї намокли. Ледь-ледь, по холодній шкірі, спускалися сльози. - Таке воно... життя, і така вона... відданість.

Дівчина опустила голову ще нижче, притиснула руки до обличчя і почала плакати поки вдалечині з гуркотом впав ще один уламок, певно найбільший.

- Агов червона! - пролунав крик за спиною. Фібі обернулася, позаду місця її приземлення знаходився пагорб на висоті якого хтось стояв. - Підіймай свою сраку, відморозиш на тому шматі заліза, і лізь сюди!

- А'на. - здогадалася Фібі.

Червоноволоса протерла очі й встала на капсулу. Збиралася йти, аж поки з відчиного люка не пролунало милим голосом:

- Візьміть набір виживання.

- А, точно. Дякую що нагадала.

З капсули вона взяла червоний пакет та свій рюкзак. Фібі зістрибнула й одразу загрузла в сніг по коліно. Вона легко вилізла, завдяки тканині костюма сніг відчепився від її штанів і відпустив ноги. Дівчина рушила до пагорба. Підіймаючись вона кілька разів спіткалася й ледь не падала в сніг, котрий мав різну глибину. Піднявшись на висоту Фібі зачепилася об камінь й все ж таки впала. Перед нею хтось тупнув ногою й встав. Червоноволоса підняла засніжене обличчя й бачила перед собою А'ну, яка поставила свої руки на пояс.

- Довго валятися будеш? - запитала.

Підійнялася, обтрусила червоне волосся від снігу і підійшла до А'ни, яка вже спостерігала за білою рівниною у свій бінокль.

- Он. Там наш контейнер. - сказала передаючи бінокль. - До того ж там, де треба. Під скелею. Пішли.

- Га? Вже? А як же інші? - здивовано запитала Фібі оглядаючись на уламки.

- Інші? Ти про команду? По цій рівнині, як бачиш, розкидано всілякого. Твій приятель вже крутиться біля контейнера, а щодо Арі... Може теж десь є. Пішли.

А'на різко відвернулася, підійняла здоровенну сумку й рушила вниз. Фібі трохи постояла, продовжила спостерігати в бінокль. На рівнині, окрім об'єкта місії, вона бачила уламки від станції й інші рятувальні капсули. Деякі відчинені, а деякі розірвані на шмаття. Останні вона впізнавала за їх написом на корпусі. Вона крутнула колесо й збільшила зображення. Біля контейнера повільно ходив Рекс. "Так, це саме він" - подумала. Фібі легко його впізнала за круглою формою тіла і їжакуватою зачіскою. Дмухнувши на свій локон дівчина сховала бінокль в рюкзак і пішла по слідах А'ни, яка вже спустилася вниз.

- Ти теж приземлилася не по плану? - вимовила наздогнавши її.

А'на повернула голову вліво. Під валуном димілася зім'ята капсула з відчиненим, скоріше вирізаним люком.

- Є таке. Ти бінокль не загубила?

- Звісно ні.

- Чудово, тримай поки що при собі.