Космічна станція 1

   Металеві жалюзі тихенько почали підтягуватися пропускаючи промені лілового сонця в спальню. Дівчина з червоним волоссям повернулася до стіни й накрилася білою ковдрою. 

   - Автоматична система... дай поспати... - сонно вимовила.

  Однак, автоматична система виконувала свої обов'язки й продовжувала розпочинати ранок за графіком, по всій станції. Лілове сонце світило сьогодні слабко, тому система вирішила увімкнути освітлення кімнати. Яскраве світло спалахнуло білим, потім система підлаштувалася й поставила "безпечний рівень освітлення". Але такий спалах розбудив дівчину. Світло було настільки яскравим, що аж під ковдрою настав білий день. Дівчина загарчала, перевернулася на спину.

  - Ну система... За що? Треба буде тебе переналаштувати... - вимовила в порожню кімнату.

  Не встигла вона накритися ковдрою, як раптом передавач біля дверей зарипів - із нього вимовилися слова:

  - Фібі, ти вже прокинулася? Якщо так, то збирайся і зайди в командний центр.

  Дівчина з червоним волоссям припіднялася й поглянула на чорний годинник.

 - Хвилинку, то сьогодні восьме?? - здивувалася, - Ой лишенько, треба швидко збиратися.

  Фібі вистрибнула з ліжка й підбігла до стільця, на якому лежав її одяг. Швидко одягнувши білу сорочку вона ледь не спіткнулася одягаючи чорні штани, рівновагу вона втримала завдяки стільцю на який вона сіла, щоб взутися. Стягуючи волосся у хвостик вона водночас шукала свою стрічку, щоб заплестися. Поки вона шукала, за можливості, своїми худенькими руками застеляла ліжко.

Пройшовшись по кімнаті вдруге Фібі так і не змогла віднайти стрічку аж поки не заговорила. Коли вона відкрила рота з її губ впала біла стрічка, яку вона там тримала від моменту коли вдягала сорочку. Накинувши останній елемент - куртку, Фібі підбігла до предавача.

  - Прокинулася, поснідала і зараз прибуду - звітувала утримуючи кнопку на передавачі.

   Відпустивши передавач зарипів у відповідь.

  - Чудово, чекаємо тільки на тебе!

   Схопивши свій планшет дівчина швиденько вийшла з кімнати й вибігла у коридор станції. Вона швидким кроком йшла по сталевій підлозі. Вже був робочий час і широкий коридор наповнювався людьми -  робітниками станції, найманцями, дослідниками, гостями.

  - Перепрошую! Зачекайте на мене! - вигукнула дівчина біжучі до ліфту.

  - Фібі! Привіт! - вигукнув чоловік утримуючи кнопку дверей.

  Дівчина пролізла в ліфт й залізла між вантажними ящиками, які робітник власне й переносив. Ліфт зачинився й тихенько почав підійматися.

  - Що, Джон, знову переносиш ящики з місця на місце?

  - Є таке. Робота, що поробиш.

  - А що сьогодні носиш?

  - Це речі для вашої експедиції.

 - О, то ти теж знаєш? - здивовано вимовила Фібі

  - Звісно знаю, вся станція про те й балакає, що: "Дочка капітана, скоро вирушить в експедицію разом зі своєю командою". 

 Табло ліфта засвітилося зеленим, а двері його відчинилися. Джон попрощався з Фібі й витягнувши ящики вирушив виконувати свою роботу.

   Фібі поїхала вище, на самий верх, до командного центру. Там, вона увійшла до інформаційного відділу. В цьому місці вчені й офіцери спільно спостерігали й вивчали данні зі супутників над планетою й датчиків самої станції. Поправивши червоні локони біля щік дівчина попрямувала до дверей командного центру. Сенсори відчули її наближення й підняли двері пропускаючи дівчину далі.

   Великий стіл в центрі, дивани навколо нього, величезний простір, обсерваційна стеля зі стінами, запах чистоти, техніка й довірений екіпаж, що сидів за численними екранами - це все був командний центр.

На диванах сиділо кілька людей, а навколо столу ходив чоловік у вишуканій військовій формі синього кольору. Форма стара, адже зараз всі носять білу. Побачивши, що хтось увійшов він одразу припинив щось розповідати тим людям й обернувся до Фібі.

  - А, ти вже тут. Запізнилася на три хвилини! - почав він дивлячись на наручний годинник.

  - Ну чого ти, батьку, це всього лише три хвилини - відповідала Фібі сідаючи на диван.

  - Звісно так, але є різні ситуації...

  - Розумію.

  - Не спізнюйся.

 - Добре.

  Батько усміхнувся, прочесав долонею по своєму блискучому волоссю. 

  - Що ж, Фібі. Знайомся, це твої напарники. Рекс, ти його вже знаєш. Ці дві дівчини А'на і Арі, з ними ти ще познайомишся.

  - Отже мої очі мене не обманюють, це справді ти Рекс?

 - Так, хіба мене можна забути - з посмішкою відповів.

- Ну - Фібі ткунала пальцем в його живіт, - щось ти став трохи більшим, тож і не впізнала.

  Рекс засміявся, вмостився зручніше на дивані й розкинув руки по всій довжині спинки.

 - І не посперечаєшся. - прокоментував.

 - Чудово, радий що ви пам'ятаєте один одного, але в мене є деякі справи, тож побалакаєте трохи пізніше.

  Капітан поклацав по клавішах на столі і вивів велику голограму планети.