Я не шістка

Коли ти заявляєш про свій аристократизм духу, життя обов'язково влаштує тобі генеральну перевірку. Воно підкине випробування не злиднями чи булінгом, а чимось значно підступнішим — великими брудними грошима і можливістю отримати їх у кулуарах влади. Мені такий іспит на міцність мого внутрішнього стержня доля піднесла у дорослому віці. І це не художня вигадка для красного слівця, а абсолютна, задокументована моїм власним сумлінням правда.

Уже маючи освіту, характер та амбіції, я вийшла на вищий рівень соціальної гри. І саме тоді переді мною відчинилися двері, за якими ховалися колосальні фінансові можливості, нерозривно пов'язані з корупцією. Життя буквально підштовхувало мене до вибору: один раз прогнутися — і забути про матеріальні труднощі назавжди.

Для цього потрібно було інтегруватися в систему, яка керувала Дніпром. Тоді в місті склався дуже специфічний, майже карикатурний тандем влади. На фасаді цієї будівлі завжди сиділа публічна фігура — гучний амбітний очільник міста, відомий своїми різкими заявами та умінням тримати медійний удар. Він вважав себе великим вчителем та стратегом. Проте всі, хто хоч трохи зазирав за лаштунки дніпровської політики, чудово знали: цей «учень» — лише гучномовець. Справжнім архітектором усіх схем, тіньовим гросмейстером і фактичним господарем міста був його нерозлучний друг та партнер.

Цей сірий кардинал Дніпра уособлював у собі все те, що я зневажала з дитинства. Людина з репутацією жорсткого рейдера з дев'яностих, цинічний комбінатор, який звик купувати й продавати все: від заводів до людського сумління. Усі фінансові потоки, усі кадрові призначення й стратегічні рішення погоджувалися виключно в його кабінеті. Саме під нього мені й пропонували лягти.

 Умови цієї угоди з дияволом були прості до нудоти. Від мене не вимагали надприродних інтелектуальних зусиль. Мені потрібно було просто стати частиною їхньої свити. Одягнути невидиму ліврею, визнати абсолютну вищість цього тіньового царька над собою, поклонитися його брудному капіталу і почати, за великим рахунком, «шестарити» у його корупційній вертикалі. За роль високооплачуваної «шістки» мені гарантували безтурботне життя, статус і гроші, про які пересічний українець може тільки мріяти.

У той момент коло замикалося. Перед моїми очима миттєво постала картина з мого дитинства: сільська школа, де вчителі плазували перед ставлеником прем'єр-міністра. А тепер система підійшла до мене самої і запитала: «Ну що, тепер твоя черга цілувати руки за пачку купюр?».

Я подивилася на цього всемогутнього сірого кардинала, на його свиту, яка заглядала йому в рот у надії отримати черговий корупційний шматок, і відчула той самий імунітет, який колись заклали в мене батьки-інтелігенти. Я зрозуміла: якщо я погоджуся, якщо я зраджу свої моральні принципи заради комфорту, то гріш ціна моїй золотій медалі, моїм поглядам і моїм міркуванням про шляхетність. Моя гордість просто не дозволили мені стати прислугою при дикому злочинному капіталі.

Я відмовилася. Я обрала свій чесний, нехай і набагато важчий шлях, залишивши дніпровських царьків варитися в їхньому тіньовому болоті.