Я политикой не интересуюсь!

Моє прагнення до знань і внутрішній бунт проти навколишньої сірості не виникли на порожньому місці. Мені пощастило народитися в родині інтелігентів. І це в часи, коли саме поняття «інтелігенція» радянська система намагалася знецінити, а дикі дев'яності — просто розчавити голодом і злиднями.

Поки більшість людей навколо, затиснуті в лещата виживання, масово повторювали популярну тоді фразу: «Я политикой не интересуюсь». 

У моєму домі все було інакше. Мої батьки були  пристрасно політичними людьми. Вони належали до тієї рідкісної касти української інтелігенції, яка стояла біля витоків нашої незалежності, дихала ідеями Народного Руху, гуртувалася навколо перших національно-літературних осередків і щиро вірила, що ми будуємо нову вільну країну. Вони пережили цей великий історичний перелом не як пасивні глядачі, а як його творці.

Я змалечку, наче повітря, вбирала в себе цю атмосферу. Я бачила, як батьки дискутують, які книжки вони читають, як вони ставляться до історії та культури. Саме від них я перейняла розуміння того, що людина без громадянської позиції, людина, якій «все одно» — це людина з ампутованою гідністю.

І саме через цю родинну парадигму наше ставлення до того самого місцевого «царька»  докорінно відрізнялося від загальносільського рабського благоговіння.

Мої батьки ніколи не падали перед ним на коліна. У нашому домі його фігуру сприймали тверезо. Батьки чудово розуміли природу його «величі». Вони відкрито називали його тим, ким він і був насправді — звичайним вискочкою. Людиною, яка просто опинилася в потрібний момент у потрібному місці, скористалася хаосом дев'яностих, під крилом сильних покровителів нахапала брудних грошей і політичного впливу, а тепер розігрувала із себе поміщика перед голодними селянами.

Для моєї родини його мільйони не мали жодної ваги, бо за ними не було ні культури, ні честі, ні шляхетності. Батьки навчили мене бачити різницю між справжньою елітою суспільства — людьми розуму та честі, і цими тимчасовими «господарями життя», які дорвалися до корита.

  Коли я бачила, як сільські вчителі цілують руки цьому вискочці, я порівнювала їх із власними батьками, які тримали спину рівно попри будь-які фінансові труднощі. Саме тоді, на цьому контрасті, в мені остаточно сформувався імунітет проти поклоніння грошам.