Глава 75

Гуркіт наближався. Це не був високий свист турбін, до якого всі звикли за часів правління Олега. Це був низький, тваринний рев старих дизельних двигунів. Коли цифрова мережа «Alpha-Zero» впала, найсучасніша техніка корпорації перетворилася на дорогий брухт, але «S-Link» витягла з ангарів консервацію — важкі бронетранспортери 80-х років, яким було байдуже до відсутності супутникової навігації.

— Вони йдуть за пеленгом, — Сергій примружився, дивлячись на хмару куряви, що піднімалася над виноградниками. — Вадиме, твій «світлячок» щойно став мішенню. Кожна ввімкнена лампочка в цьому кооперативі для них — як сигнальна ракета.

Вадим сидів під акацією, його пальці несамовито літали над екраном планшета. Його обличчя було сірим, а очі — гарячими. — Я не можу вимкнути. Якщо я вимкну цей вузол, «Прометей» сприйме це як критичну помилку і самоліквідується в цьому секторі. Система має бачити, що вона комусь потрібна.

Дачний кооператив «Чайка» складався з літніх людей, кількох сімей, що втекли з міста, та випадкових біженців. Коли перший БТР «S-Link» збив іржаві ворота, люди в паніці кинулися врозтіч.

— Всім назад! У підвали! — закричав Сергій, перехоплюючи автомат. — Ліліє, бери Вадима і тягни в погріб під восьмим будинком. Там бетонні перекриття, вони витримають кулемет.

— Я не піду, — Вадим навіть не підняв голови. — Сергію, мені треба, щоб ти вивів зображення з їхніх внутрішніх камер на мій термінал. У них старі аналогові системи, вони не зашифровані «Alpha-Zero». Я можу засліпити їхніх водіїв.

— Як? Через повітря? — Сергій випустив коротку чергу в бік БТРа, змушуючи десант закрити люки.

— Через радіохвилі. Кожен БТР має внутрішній зв'язок. Якщо я подам резонанс на частоту їхніх моніторів, вони бачитимуть лише білий шум. Але мені потрібен ретранслятор.

Вадим вказав на стару водонапірну вежу, що височіла над дачами. На її вершині ще з радянських часів іржавіла антена місцевого радіовузла.

Поки Сергій стримував перший загін оперативників, ведучи вогонь із-за кам'яного паркану, Лілія схопила Вадима під руку. — Ти не зможеш піднятися. Ти ледь стоїш!

— Допоможи мені, — прохрипів він. Його погляд був сфокусований на металевій драбині вежі. — Це наш єдиний шанс. Якщо вони зачистять цей сектор, вони зрозуміють принцип роботи «Прометея» і почнуть нищити кожен вузол, що спалахує. Вони хочуть залишити світ у повній темряві, щоб люди самі приповзли до них за пайком.

Вони бігли під прикриттям диму. Кулі дзижчали над головами, розбиваючи шибки дачних будиночків. Лілія штовхала Вадима вгору по іржавих сходах, відчуваючи, як його тіло здригається від кожного зусилля. На висоті десяти метрів вітер став сильнішим, приносячи запах гару з боку Одеси.

Діставшись технічного майданчика, Вадим розкрив розподільну коробку антени. Він не став підключати дроти — він просто приклав долоні до оголених контактів.

Це було боляче. Це не був чистий цифровий потік, це був грубий, брудний перемінний струм. Вадим закричав, його тіло вигнулося, а з-під нігтів полетіли іскри.

— Вадиме! — Лілія намагалася відтягнути його, але її вдарило статичним зарядом.

Внизу, водій головного БТРа раптово вдарив по гальмах. Його внутрішній монітор, що показував дорогу через камеру на броні, спалахнув нестерпним білим світлом. Те саме сталося з іншими машинами. Оперативники в навушниках почали зривати з себе гарнітури — звідти лунав звук, схожий на крик тисячі розгніваних привидів.

Броньована колона зупинилася в заціпенінні. Вони стали сліпими та глухими посеред вузьких дачних вулиць.

— Зараз! — крикнув Вадим крізь зціплені зуби.

Сергій, скориставшись моментом, вискочив із укриття і закинув пляшку з пальною сумішшю прямо на моторний відсік головної машини. Чорний дим затягнув дорогу.

Коли Вадим нарешті відірвав руки від антени, він упав на руки Лілії. Його долоні були вкриті чорними опіками, а зіниці розширилися на все око.

— Я... я бачив їх, — прошепотів він, дивлячись у небо. — Не тільки цих. Я бачив, як у місті тисячі людей намагаються ввімкнути світло. І я бачив «S-Link». Вони стягують до порту залишки флоту. Вони збираються завдати ракетного удару по енерговузлах, які я активував.

— Вони вб'ють тисячі своїх же громадян! — вигукнула Лілія.

— Для них немає громадян, — Вадим заплющив очі. — Для них є тільки активи та збитки. «Прометей» — це збиток, який вони хочуть списати.

Сергій піднявся до них на вежу, важко дихаючи. Його обличчя було забризкане кров'ю, але погляд був тверезим. — Ми відбили першу хвилю. Але вони повернуться з артилерією. Нам треба йти в місто.

— Ні, — Вадим хитав головою. — Нам треба в серце їхньої системи. В порт. Якщо ми не зупинимо їхній флот, «Прометей» згорить разом із містом.