Глава 73

Дим від газової гранати миттєво заповнив приміщення їдким, солодкуватим туманом. Сергій, затримавши дихання, зробив кілька наосліп випущених черг у бік дверей, що нарешті здалися під натиском гідравліки. Важка сталь зі стогоном вилетіла з петель, і в отвір увірвалися перші фігури в чорному штурмовому екіпіруванні.

— Назад! — закричав Сергій, відштовхуючи Лілію за масивну стійку основного сервера.

Він діяв на інстинктах. Коротка черга — один із нападників впав, зачепивши плечем стелаж. Але їх було забагато. У вузькому просторі бункера почалася хаотична стрілянина. Кулі рикошетили від металевих корпусів, вибиваючи фонтани іскр. Повітря наповнилося запахом озону, пороху та паленої ізоляції.

Один із оперативників «S-Link» підняв зброю, цілячись прямо в нерухому постать Вадима біля термінала. Але щойно він натиснув на гачок, сталося щось неможливе.

Електричне поле навколо Вадима було настільки потужним, що куля, влетівши в іонізовану зону, просто змінила траєкторію і врізалася в бетонну стіну. Вадим не бачив цього. Його очі були заплющені, а з-під повік пробивалося яскраве біле світло.

«Завантаження: 82%... 88%...»

Він відчував, як його свідомість розривається. Кожна секунда була рівноцінна століттю болю. Він чув кожне слово переговорів оперативників у їхніх закритих каналах, він бачив координати корабля в морі, він відчував, як тисячі сплячих смартфонів по всій Одесі починають подавати ознаки життя, відгукуючись на поклик «Прометея».

Командир штурмової групи, зрозумівши, що вогнепальна зброя дає збої поруч із Вадимом, відкинув автомат і вихопив шокер-гарпун. — Взяти його живим! — пролунав спотворений маскою голос. — Вимкнути сервер фізично!

Він кинувся вперед, намагаючись перерізати товстий кабель, що з’єднував Вадима з машиною. Сергій кинувся на перехоплення, збиваючи оперативника з ніг. Вони зчепилися в жорстокій рукопашній на підлозі, серед гільз і хмар газу.

— Вадиме, швидше! — крикнув Сергій, отримуючи удар прикладом у щелепу. — Я довго не протримаюся!

Лілія бачила, як обличчя Вадима почало розгладжуватися. Його губи ворушилися, вимовляючи беззвучні команди. У цей момент він перестав бути її коханим, перестав бути людиною. Він був богом, замкненим у тілі смертного.

«97%... 99%...»

Раптом у бункері настала абсолютна тиша. Весь шум серверів, постріли, крики — все зникло. Вадим розплющив очі. У них не було зіниць — лише безкінечна золотава сітка даних.

— Прометей... вільний, — промовив він.

Це не був голос. Це був імпульс. У ту ж мить від маяка Санжійки в небо вдарив невидимий стовп енергії. Корабель «S-Link» у морі миттєво знеструмився, всі його радари та системи управління перетворилися на мертве залізо. По всій країні — від маленьких сел до великих міст — на екранах кожного пристрою з’явилося лише одне слово: FREEDOM.

Енергетичний відкат був страшним. Вадима відкинуло від термінала, наче від вибуху. Світло в бункері згасло, залишивши лише аварійні червоні лампи. Оперативники, чиє обладнання повністю вийшло з ладу, завмерли в розгубленості. Їхні шоломи більше не показували цілей, їхній зв'язок помер.

Лілія першою кинулася до Вадима. Він лежав нерухомо, його шкіра була холодною, а дихання ледь помітним. — Вадиме! Озовися! — вона притисла його до себе, ридаючи.

Сергій, важко дихаючи, підвівся з підлоги, тримаючи оперативників на мушці. Але ті вже не чинили опору. Вони були засліплені й дезорієнтовані.

— Ми це зробили? — запитав Сергій, дивлячись на мертвий монітор термінала.

Вадим повільно відкрив очі. Цього разу вони були звичайними, людськими. Але в них більше не було страху. — Ми не просто зробили це, Сергію. Ми повернули їм вогонь. Тепер... вони мають вирішити, що з ним робити.

Згори, крізь шахту, почало пробиватися справжнє сонячне світло. Штурм закінчився. Але справжня історія нового світу тільки починалася.