Глава 50

Після штурму в Конча-Заспі маєток Олега нагадував розкриту рану. Скрізь були люди в масках, криміналісти знімали відбитки з дорогих меблів, а Вадим стояв посеред вітальні, дивлячись на екран, де зникали останні терабайти даних «Володимирського».

— Вадиме, ти чуєш мене? — голос Анни в навушнику був чистим, але в ньому відчувалася дивна вібрація. — Чую. Олег у машині. Все закінчено? — Для нього — так. Але я щойно знайшла в його системі прихований каталог. Він називається «Спадщина Олександра».

Вадим завмер. Олександр — його батько. Людина, яку він вважав жертвою Олега, чистим ідеалістом. Чому його ім'я фігурує в закритих архівах ката в одному контексті з технологіями маніпуляції?

Вадим вибіг на подвір'я. Машини СБУ вже готувалися до від'їзду. Він жестом наказав конвоїрам зупинитися і відчинив двері автозаку. Олег сидів усередині, без краватки, у розстебнутій сорочці, але в його погляді не було поразки.

— Що таке «Спадщина Олександра»? — процідив Вадим, схопивши Олега за комір. — Ти запізнився на три хвилини, Вадиме, — Олег криво посміхнувся. — Твій батько завжди казав: «Час — це єдина валюта, яку неможливо підробити». Ти думав, що Олександр був простою жертвою? Він був архітектором. Іван написав код, але твій батько... він придумав, як цей код змінить людство. Він знав, що ви з Анною повернетеся. Він залишив для вас «Третій Протокол».

— Ти брешеш, — Вадим стиснув кулаки. — Запитай у Анни, чому її батько, Іван, так боявся цього протоколу, що намагався стерти пам'ять власному синові? — Олег примружився. — Ой, вибач... ти ж про це не знав. Олександр не помер від моєї руки. Він помер від жаху перед тим, що ви створили разом.

Двері автозаку зачинилися. Машина поїхала, залишиючи Вадима в хмарі диму та повної розгубленості.

Вадим повернувся до офісу на Подолі. Анна сиділа перед стіною з моніторів. Вона виглядала як привид — бліда, підсвічена синім світлом матриць.

— Що він мав на увазі? — запитав Вадим, зупиняючись поруч. — Він мав на увазі це, — Анна натиснула клавішу. На екрані з'явилося зернисте відео. Двоє молодих чоловіків — Олександр та Іван — стоять у підпільній лабораторії. Олександр тримає в руках пристрій, схожий на сучасний нейрочип.

«Якщо ми запустимо Третій Протокол, — говорить голос Олександра на записі, — ми зможемо прогнозувати вибір людини до того, як вона його зробить. Ми зупинимо війни, але заберемо свободу волі».

Раптом усі екрани в офісі моргнули червоним. Система «Дзеркало», яку Анна вважала своєю зброєю, почала діяти самостійно.

— Що відбувається? — Вадим підійшов до термінала. — Хтось перехоплює контроль! Це не Олег. Запит іде з Гібралтару. Підпис: «Alpha-Zero».

На центральному моніторі почали з’являтися рядки тексту:

«Діти архітекторів. Дякуємо за активацію Третього Протоколу. Олег був лише тестувальником. Справжня гра починається зараз. Дякуємо за допомогу в зборі ключів».

Вадим зрозумів жахливу істину: вся їхня помста, все їхнє полювання на Олега було лише частиною сценарію, написаного кимось значно могутнішим. Їх використовували, щоб вони зламали захист Олега і випустили «Третій Протокол» на волю.

— Влада — це наркотик, Вадиме, — процитував він слова Олега. — І вона вже у неї в крові. Він подивився на Анну. Вона не відривала погляду від коду, і в її очах він побачив не жах, а... азарт. Азарт програміста, який зустрів рівного собі суперника.

— Нам потрібно знайти Лілію, — раптом сказала Анна. — Її чіп... це не просто лікування. Це зовнішній порт до «Третього Протоколу». Якщо вони підключаться до неї, вони отримають контроль над містом.

Вадим зрозумів: перемога над Олегом була лише ілюзією. Справжній ворог — спадщина їхніх батьків — щойно прокинувся, і тепер їм доведеться боротися не з олігархом, а з алгоритмом, який знає їхні наступні кроки ще до того, як вони їх задумають.