Глава 46

​Конча-Заспа зустріла Марка липкою, гнітючою тишею. Цей район завжди був символом успіху та влади, але сьогодні старий маєток Олега виглядав як покинута декорація до фільму жахів. Високі сосни глушили звук мотора, а ковані ворота повільно розійшлися, наче щелепи хижака, що заманює жертву всередину.

​Марк їхав один. Він залишив свій «Роллс-Ройс» і пересів на непомітний позашляховик. На ньому був звичайний чорний джемпер і штани — жодного натяку на статус Марка Вебера. Під джемпером надійно кріпилася кобура, а в лівому вусі сидів мікроскопічний навушник, який кожні десять секунд видавав ледь чутне клацання — сигнал від Елісон.

​— Я бачу тебе через супутник, — її голос у навушнику тремтів, попри всю її професійну витримку. — Термічний сканер показує п’ятьох озброєних людей по периметру будинку. Ще двоє всередині. Олег у вітальні. Марку... Вадиме... якщо щось піде не так, я активую «Стирання».

​— Все буде добре, Анна, — прошепотів він, виходячи з машини. — Настав час подивитися правді в очі.

​Він увійшов у будинок без стуку. Тут пахло так само, як і десять років тому: дорогим деревом, холодним каменем та історією перемог, збудованих на крові. У вітальні горів камін, хоча на вулиці було тепло.

​Олег сидів у кріслі спиною до дверей. У його руці був келих, але він не пив.

​— Ти запізнився на три хвилини, — промовив старий, не обертаючись. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася вібрація сталі. — Колись я б виштовхав тебе на мороз за таку непунктуальність.

​— Світ змінився, Олегу. Тепер час вимірюється не хвилинами, а гігабайтами, — Марк пройшов у центр кімнати.

​Олег повільно розвернувся. Він дивився на Марка довго, вивчаючи кожну лінію його обличчя під світлом вогню. Його очі звузилися.

​— Хірурги в Цюріху добре попрацювали. Вони прибрали твій ніс, твої шрами... але вони не змогли прибрати те, як ти тримаєш плечі. Ти занадто сильно нагадуєш мені свого справжнього батька, Вадиме. Такого ж впертого і такого ж наївного.

​Марк не здригнувся. — Де Лілія?

​— Вона в безпеці. Поки що, — Олег підвівся. Він підійшов до робочого столу і дістав стару, пожовклу папку. — Ти думаєш, що приїхав сюди за перемогою? Ти думаєш, що твої алгоритми та лондонські папери — це твоя зброя? Ні. Це папери про твого батька. Справжні.

​Олег кинув папку на стіл.

— Він не був героєм, Вадиме. Він був частиною схеми. Він підписав документи, які дозволили мені піднятися. Він продав свою честь за твою безпеку. А коли він захотів вийти з гри... я просто дозволив йому піти. Назавжди.

​— Ти брешеш, — голос Марка став низьким. — Ти вбив його, бо він був єдиним, хто міг тебе зупинити.

​— Я вбив його, бо він став слабким, — відрізав Олег. — Слабкість — це єдиний гріх у цьому житті. І зараз ти робиш те саме. Ти приїхав сюди заради жінки, яка тебе ненавидить, і заради пам’яті про людину, яка тебе зрадила.

​Поки Олег говорив, Елісон у своєму штабі не просто слухала. Вона використовувала аудіопотік для того, щоб зламати внутрішню мережу безпеки маєтку. Вона виявила, що Олег активував систему самознищення даних на своїх серверах у підвалі.

​— Марку, він заговорює тобі зуби! — пролунало в навушнику. — Він видаляє архіви «Володимирського» прямо зараз. Мені потрібно, щоб ти підключив мій девайс до будь-якого порту в цій кімнаті. П’ять метрів від тебе, праворуч, під столом.

​Марк зрозумів: Олег хоче знищити всі докази свого минулого і, можливо, цей будинок разом із ними.

​— Знаєш, що ти пропустив у своїх розрахунках, Олегу? — Марк зробив крок до столу, наче намагаючись взяти папку. — Ти думав, що я прийшов сюди як син. А я прийшов як аудитор.

​Він блискавично кинув на підлогу під столом мініатюрний ретранслятор, який Елісон дала йому перед поїздкою.

​— Що ти зробив? — Олег потягнувся за пістолетом, який лежав під серветкою на столі.

​— Я відкрив двері, — відповів Марк. — Для всього світу.

​У цей момент усі екрани в кімнаті — телевізор, ноутбук Олега, навіть цифрова фоторамка — спалахнули логотипом WebTech Analytics. Елісон отримала повний контроль.

​— Пане Володимирський, — пролунав голос Елісон з динаміків будинку. — Ваші сервери заблоковані. Всі дані про вбивство батька Вадима та фінансові махінації з Лілією вже вантажаться на сервери СБУ та ФБР. У вас є рівно дві хвилини до прибуття групи захоплення.

​Олег застиг з пістолетом у руці. Його обличчя зблідло, перетворившись на маску відчаю. Його світ, збудований на таємницях, руйнувався під натиском цифр.

​— Ти... ти не вб’єш мене, — прошепотів Олег, дивлячись на Марка. — В тобі тече моя кров.

​— В мені тече кров людини, яку ти зрадив, — Марк спокійно вибив пістолет з його руки. — І я не вб’ю тебе. Це було б занадто просто. Ти будеш жити і спостерігати, як твоє ім’я зникає з історії.

​На вулиці почувся гуркіт гелікоптера та виття сирен. Темрява Конча-Заспи розірвалася прожекторами.