Глава 44

Після грандіозного відкриття офісу на Подолі, Київ завмер у очікуванні відповіді Олега. Дзвінок батька, який пролунав у фіналі попередньої глави, залишив по собі присмак металу та озону — так пахне повітря перед розрядом блискавки.

​Марк не спав. Він проводив ніч у своєму новому кабінеті, дивлячись на монітори системи безпеки. WebTech Analytics тепер не просто компанія — це була фортеця, але він знав, що Олег не буде бити в лоб. Його батько завжди надавав перевагу методам, які залишають жертву безпорадною ще до першого пострілу.

​— Він не чекатиме ранку, — промовив Марк у порожнечу кабінету.

​Елісон була в серверній. Вона перевіряла цілісність «Дзеркала». Раптом її голос пролунав у навушнику Марка:

— Марку, у нас зовнішня аномалія. Не цифрова. Фізична. Хтось перерізав магістральний кабель живлення бізнес-центру. Ми на резервних генераторах, але це означає, що зовнішній периметр камер зараз сліпий на тридцять секунд, поки система перемикається.

​Це був початок.

​Олег не став посилати кілерів. Він послав «маски-шоу» — але не справжніх силовиків, а свою приватну гвардію, переодягнену в камуфляж без розпізнавальних знаків. Це була класична тактика: нічний обшук, вилучення серверів, «випадкове» знищення майна.

​Знизу пролунав гуркіт — вони протаранили скляні двері першого поверху важким позашляховиком.

​— Елісон, активуй протокол «Завіса»! — скомандував Марк, хапаючи тактичний планшет.

​У всьому офісі вимкнулося світло, але замість темряви зали заповнив густий, дезорієнтуючий стробоскопічний вогонь та штучний туман. Це була розробка Івана — система, яка робила неможливим прицілювання для тих, хто не мав спеціальних окулярів.

​Марк вибіг у коридор. Він знову був Вадимом. Костюм від Armani не заважав його рухам; він рухався безшумно, як тінь, якою він став у підвалах Івана.

​Першого нападника він зустрів біля ліфтів. Той був у масці, з автоматом. Марк не стріляв — він використав паралізуючий пристрій. Коротка іскра, і тіло нападника обм'якло. Марк перехопив його рацію.

​— ...десятий поверх чистий, рухаємося до серверної, — пролунало з динаміка.

​Марк зрозумів: їм не потрібна його смерть. Їм потрібна Елісон і алгоритм. Олег хотів забрати те, що не зміг купити.

​Він наздогнав групу з трьох чоловік біля входу в серверну. Вони намагалися підірвати броньовані двері. Марк виступив із туману. Його очі за склом спец-окулярів світилися холодним вогнем.

​— Ви помилилися поверхом, — сказав він, і в його голосі не було нічого американського. Це був голос людини, яка повернулася з того світу.

​Нападники обернулися, але стробоскоп та туман не давали їм сфокусуватися. Марк діяв блискавично. Це була не бійка, а хірургічне усунення. Через хвилину троє чоловіків лежали на підлозі. Марк зняв маску з одного з них. Це був колишній спецпризначенець, якого він бачив у охороні Олега ще десять років тому.

​Поки Марк тримав оборону в коридорі, Елісон робила те, що було найстрашнішим для Олега. Вона не просто ховалася. Вона транслювала напад у реальному часі.

​— Увага всім підписникам та міжнародним агенціям, — її голос був твердим, хоча за дверима лунали постріли. — Ви бачите спробу силового захоплення WebTech Analytics у центрі Києва. Ми ідентифікуємо нападників за допомогою розпізнавання облич.

​Дані почали з'являтися на головному екрані, який Марк встановив на фасаді будівлі. Весь Поділ міг бачити, як люди Олега штурмують офіс американської компанії.

​Олег, який спостерігав за цим зі свого кабінету, зрозумів, що припустився фатальної помилки. Він сподівався на тиху нічну операцію, а отримав міжнародний скандал у прямому ефірі. Кожна секунда перебування його людей в офісі додавала нові докази проти нього.

​— Назад! Виходьте звідти! — прокричав він у рацію своїм людям.

​Нападники почали відступати, залишаючи поранених. Марк стояв посеред розбитого скла, дивлячись, як вони біжать до машин. Туман почав розсіюватися.

​Елісон вийшла із серверної. Вона була блідою, але в її руках був жорсткий диск.

— Вони не отримали нічого, Марку. Але ми отримали все. Ми зафіксували їхні голоси, їхні біометричні дані. Тепер у нас є докази прямого замовлення злочину Олегом.

​Коли над Києвом зійшло сонце, офіс WebTech нагадував поле бою. Скляні стіни були посічені кулями, підлога всипана гільзами та уламками кришталю. Але Марк та Елісон стояли на балконі, дивлячись на місто.

​Навколо будівлі вже стояли машини поліції, посольства США та преси.

​— Він програв цей раунд, — тихо сказав Марк. — Тепер він не олігарх. Тепер він — офіційний терорист.

​— Але він ще має Лілію, — нагадала Елісон. — І він спробує використати її як останній козир.

​Марк стиснув уламок скла в руці.

— Тоді ми зробимо так, щоб він сам її здав.