Глава 43

​Протягом тижня Київ гудів від чуток. На фасаді нового бізнес-центру на Подолі з’явився гігантський логотип WebTech Analytics, виконаний у холодному синьому неоні. Для місцевого істеблішменту це було не просто відкриття філії американської компанії; це був виклик самій системі координат, в якій десятиліттями домінував Олег Васильович.

​Марк та Елісон розуміли: це відкриття має стати їхнім цифровим маніфестом. Вони не запрошували Олега офіційно, але знали, що він пришле своїх людей.

​— Це має виглядати як майбутнє, яке вже настало, — говорила Елісон, перевіряючи роботу голограм у головному холі. — Кожен гість має відчути, що старі методи Олега — це кам'яний вік.

​Вечір відкриття був спланований з американським розмахом. Вулиця перед офісом була заповнена престижними авто. Журналісти провідних телеканалів вели прямі включення, описуючи "найбільшу іноземну інвестицію в ІТ-сектор за останні роки".

​Марк Вебер з'явився перед камерами в ідеальному темно-сірому костюмі. Поруч із ним була Елісон — у сукні, що нагадувала рідке срібло. Вони виглядали не як жертви, що ховаються, а як господарі цього міста.

​Коли Марк розрізав стрічку, замість звичайних ножиць він використав біометричний сканер. Замість стрічки на величезному скляному екрані розпався цифровий замок, і двері офісу розійшлися в сторони.

​— Ласкаво просимо в еру, де дані неможливо підробити, а правду — купити, — промовив Марк у мікрофон, і його голос розійшовся луною по всьому Подолу.

​Всередині офіс нагадував космічний корабель: відкриті простори, стіни, що змінювали прозорість, і термінали, на яких у реальному часі відображалися індекси глобальної безпеки.

​Серед політиків та бізнесменів Марк раптом помітив групу людей, які вибивалися з загального настрою. Це були "силовики" Олега на чолі з його головним юристом. Вони не пили шампанське — вони вивчали систему охорони.

​Марк підійшов до них сам, зберігаючи на обличчі ввічливу маску Марка Вебера.

— Панове, сподіваюся, вам подобається наш рівень захисту? — запитав він англійською, чекаючи на перекладача, хоча розумів кожне їхнє слово. — Ми встановили тут систему, яка фіксує будь-яке несанкціоноване втручання в радіусі кілометра. Навіть якщо ви просто подумаєте про злом нашої мережі, ми про це дізнаємося.

​Юрист Олега криво посміхнувся.

— Містер Вебер, Україна — специфічна країна. Тут скло іноді б'ється, а сервери... горять.

​— Тільки якщо вони належать минулому, — спокійно відповів Марк. — Наші сервери знаходяться в хмарі над Атлантикою. Тут — лише інтерфейс. Ви можете спалити цей будинок, але ви не зупините алгоритм.

​У розпал вечора, коли гості вже розслабилися, Елісон зробила те, що було справжньою метою цього заходу. Вона вивела на центральний екран залу "демонстрацію можливостей алгоритму".

​Це виглядало як невинна презентація, але серед прикладів "виявлення фінансових аномалій" на екрані раптом почали з'являтися реальні схеми відмивання грошей, які до болю нагадували структуру "Володимирського Капіталу". Прізвища були зашифровані, але кожна цифра, кожна дата була реальною.

​В залі запала тиша. Люди, які роками працювали з Олегом, почали нервово переглядатися. Це був сигнал: Марк Вебер знає все.

​Коли гості почали розходитися, Марк вийшов на балкон десятого поверху. Він дивився на нічний Київ, десь там, у темряві Печерська, Олег Васильович, безсумнівно, отримував звіт про цей вечір.

​— Ми вдарили по його гордості, — сказала Елісон, підходячи до нього. — Тепер він не зможе просто ігнорувати нас. Він змушений буде діяти.

​— Я цього і чекаю, — відповів Марк. — Він зробить помилку. Він спробує знищити цей офіс або мене. І це буде зафіксовано кожною камерою в цьому місті.

​Раптом телефон Марка завібрував. На екрані висвітився невідомий номер. Він натиснув "прийняти".

​— Гарне шоу, синку, — пролунав у слухавці голос Олега, хрипкий від люті та дивного задоволення. — Але скло — це дуже крихкий матеріал. Скоро ти дізнаєшся, як воно ріжеться.

​Марк не відповів. Він просто вимкнув телефон і подивився на Елісон. Гра перейшла у фінальну стадію.