Глава 42

​Після Лондона Марк та Елісон не полетіли в безпечну гавань. Вони зробили те, чого від них чекали найменше: оголосили про експансію на східноєвропейський ринок.

​— Ми не будемо прокрадатися через кордон, як злочинці, — Марк стояв у лондонському офісі, дивлячись на карту Києва. — Ми приїдемо як інвестори, яких зустрічатиме преса. Олег не зможе просто «прибрати» нас у аеропорту, коли за кожним нашим кроком стежитимуть камери CNN та Bloomberg.

​Елісон готувала юридичне обґрунтування. Це був складний крок: WebTech Analytics подала заявку на реєстрацію великої філії в Україні з офісом у самому центрі Києва — лише за кілька кварталів від головного офісу «Володимирського Капіталу».

​— Це божевілля, — прокоментував Сергій через зашифрований зв'язок. — Ви заходите в клітку до лева і ставите там свій стілець.

​— Ні, Сергію, — заперечила Елісон. — Ми перетворюємо клітку на акваріум. Кожен рух Олега тепер буде під нашою цифровою лупою.

​Наступні тижні пройшли в шаленому темпі. Щоб відповідати рівню «міжнародних експертів», вони найняли одну з найкращих київських PR-агенцій, яка не знала справжньої мети клієнтів.

Елісон перевела частину активів з Нью-Йорка в українські державні облігації. Це зробило Марка Вебера «бажаним гостем» для урядових структур, що створювало додатковий рівень захисту від рейдерства Олега.

 Під виглядом обладнання для серверної кімнати нового офісу Марк замовив передові системи радіоелектронної боротьби та перехоплення сигналу. Підлога та стіни їхнього майбутнього київського кабінету були спроектовані так, щоб стати непроникними для прослуховування.

 Марк знову і знову тренував холодний, відсторонений погляд. Він мав навчитися дивитися батькові в очі і не виказувати нічого, крім ділової цікавості.

​День прильоту був схожий на військову операцію в костюмах від Armani. Приватний джет Марка Вебера приземлився в аеропорту «Бориспіль».

​На виході з VIP-терміналу їх зустрічав натовп репортерів. Марк у темних окулярах, тримаючи Елісон за руку, виглядав як втілення західного капіталу — впевнений, недосяжний, блискучий.

​— Містер Вебер, чому Україна? Чому саме зараз? — вигукували журналісти.

​Марк зупинився біля мікрофонів. Його голос, який він спеціально зробив на тон нижчим, звучав спокійно:

— Україна — це ринок з неймовірним потенціалом і... серйозними проблемами з безпекою. Ми тут, щоб це виправити. Ми знаємо, хто заважає цій країні розвиватися, і ми маємо алгоритми, щоб вивести цих людей на світло.

​Це був прямий виклик. Рукавичка була кинута в обличчя Олегу прямо через вечірні новини.

​Вони оселилися в розкішному пентхаусі, який одночасно був і їхнім штабом. З вікон відкривався вид на нічне місто. Десь там, у темряві, Олег Васильович, безсумнівно, переглядав цей репортаж.

​Елісон підійшла до вікна, тримаючи келих води.

— Він зараз лютує. Він знає, що ми тут, але не може зрозуміти, чому ми такі сміливі.

​— Його страх — це наша зброя, — відповів Марк, розпаковуючи зашифрований ноутбук. — Завтра ми починаємо офіційний набір персоналу. І серед них будуть наші люди. Сергій уже підготував список «колишніх», які хочуть звести рахунки з Олегом.

​Раптом на екрані ноутбука з'явилося сповіщення. Хтось намагався отримати доступ до камери їхнього пентхауса. Елісон миттєво відреагувала, блокуючи атаку.

​— Він почав перевіряти нас на міцність, — усміхнулася вона. — Ласкаво просимо додому, Вадиме.