Глава 39

Лондонський туман здавався густішим, ніж зазвичай, коли Марк та Елісон повернулися до свого штабу. Адреналін після нічного проникнення ще не вщух, але холодний розрахунок уже взяв гору. На екрані монітора світилися знімки документів: фінальна зустріч мала відбутися через 72 години в «The Carlton Club» — одному з найстаріших і найзакритіших клубів Лондона.

​— Олег не приїде сам, — аналізувала Елісон, швидко переглядаючи список учасників угоди. — Він занадто боїться міжнародного ордера, який ми «підвісили» над ним через Інтерпол пів року тому. Але він пришле свого головного юриста та Кравчука. Вони мають підписати передачу прав на технологію від імені підставних осіб Івана.

​— Якщо вони підпишуть ці папери, група Івана офіційно перейде під контроль Ґросса, — Марк стиснув кулаки. — І тоді жоден суд у світі не доведе, що це було рейдерство. Ми маємо зупинити підписання всередині клубу.

​Ці три дні стали випробуванням для їхньої психіки. Вони жили на межі: між образом успішних американців Веберів та справжньою суттю Вадима й Анни, які прагнули справедливості.

​У ніч перед операцією Марк довго не міг заснути. Він дивився на Елісон, яка навіть уві сні перевіряла алгоритми на планшеті.

​— Ми за крок від того, щоб повернути батькові його життя, — прошепотів він сам до себе.

​Він розумів, що завтрашній день може стати або їхнім найбільшим тріумфом, або кінцем їхньої легенди. Якщо їх викриють у такому місці, як Вестмінстер, за ними прийде не поліція, а професійні ліквідатори Ґросса, для яких людське життя — лише рядок у бюджеті.

​План був зухвалим. Оскільки «The Carlton Club» мав найвищий рівень безпеки, проникнути туди силоміць було неможливо. Марк та Елісон вирішили використати WebTech Analytics як легальний таран.

Запит на терміновий аудит: За шість годин до зустрічі Елісон, діючи від імені американського регулятора (використовуючи підроблені цифрові підписи, створені за технологією Івана), надіслала Ґроссу та клубу офіційне повідомлення про «виявлення критичної вразливості та підозру у фінансуванні тероризму» через рахунки «Terra Nova».

Психологічний тиск.Це мало змусити Ґросса нервувати. Марк мав з'явитися в клубі не як ворог, а як «рятівник», який може допомогти владнати цей «технічний збій» до того, як приїде справжня перевірка.

​Марк, одягнений у бездоганний англійський смокінг, під'їхав до клубу на чорному «Роллс-Ройсі». Елісон залишилася в машині з ноутбуком, координуючи цифрову атаку.

​— Ти в ефірі, Марку. Твоя перепустка активована. У тебе є рівно 20 хвилин, поки вони не зрозуміли, що запит від регулятора — це фікція, — пролунав голос Елісон у навушнику.

​Марк пройшов крізь масивні дубові двері. Атмосфера всередині була просякнута запахом дорогого тютюну та старої влади. У дальньому залі, за столом із зеленим сукном, він побачив Артура Ґросса та Петра Кравчука. Перед ними лежали теки з документами.

​— Містер Вебер? — Ґросс підвівся, його обличчя було блідим. — Ви отримали повідомлення від регулятора? Що це за нісенітниця?

​— Це не нісенітниця, Артуре, — Марк підійшов до столу, зберігаючи крижаний спокій. — Це ваша смерть як фінансиста, якщо цей протокол підпишуть. Я тут, щоб запропонувати вам інший вихід.

​Кравчук підозріло мружився, дивлячись на Марка. Щось у жестах цього американця здавалося йому знайомим, але нове обличчя Вадима надійно тримало таємницю.

​— Який вихід? — прохрипів Кравчук.

​— Ви віддаєте мені оригінали довіреностей від Олега, — Марк поклав на стіл свій планшет, на якому висвітився прямий ефір із прихованої камери, що фіксувала кожне слово в кімнаті. — Або цей запис і всі ваші офшорні схеми підуть до Скотленд-Ярду прямо зараз.

​У залі запала тиша. Ґросс зрозумів: його переграли на його ж полі.