Глава 28

Мотоцикл, ревучи, мчав на схід. Вадим, знаючи, що «Мерседес» Олега не зможе змагатися з ним на вузьких дорогах, вирішив ризикнути і використати Лісову Дорогу, що вела до дачі.

​— Вони поїдуть по трасі! Це довше, але швидше, — крикнув Вадим. — Ми зрізаємо шлях!

​Анна, притиснувшись до нього, тримала ключ і щоденник. У неї було одне завдання: не впасти.

​Вадим відчув, як їхній страх перетворився на чисту, шалену рішучість. Вони вже не втікали; вони йшли в атаку.

​Лісова дорога виявилася набагато гіршою, ніж Вадим пам'ятав. Це була низка вибоїн і болотистих ділянок. Але Вадим вів мотоцикл, як досвідчений гонщик. Він усвідомлював, що доля трьох життів (його, Анни та Івана) і технологія, яка могла змінити світ, залежали від цих хвилин.

​Раптом, на повороті, Вадим різко загальмував.

​Перед ними, просто на вузькій дорозі, стояв чорний «Мерседес». Вони не встигли. Олег Васильович, Лілія та Охоронець перехопили їхній шлях, з'їхавши з траси раніше.

​Олег Васильович, у чорному пальті, вийшов з машини. Його обличчя було маскою злоби і зради. Лілія стояла поруч, її елегантний вигляд контрастував з брудною, лісовою дорогою. Охоронець стояв наготові.

​— Я знав, що ти підеш сюди, V, — голос Олега був холодним і сталевим. — І ти привів її. І ключ.

​Вадим зіштовхнув мотоцикл. Він став перед Анною, захищаючи її.

​— Ти зрадник, батьку! Ти вбивця! — вигукнув Вадим.

​— Я — засновник імперії, сину. А ти — наївний дурень, який закохався у дівчисько, — Олег подивився на Анну. — Іван був тут. Лілія знайшла докази в щоденнику. Ти запізнився.

​— Щоденник — це пастка! — крикнула Анна. — Іван живий!

​Лілія Василівна засміялася, її сміх пролунав у лісі, як тріск скла.

​— Звичайно, він живий. Але він чекав на вас, щоб ви принесли йому цей ключ, — Лілія вказала на металевий циліндр у руці Вадима. — Тепер віддай його.

​Олег кивнув Охоронцю. Чоловік почав повільно рухатися до Вадима та Анни.

​— Вибір за тобою, сину, — сказав Олег. — Віддай ключ і йди. Забудь про неї. Ти отримаєш мою імперію.

​— Я ніколи не буду тобою, — Вадим дістав ніж.

​— Тоді ти здохнеш, як і твій друг, — прошипів Олег.

​Анна, зрозумівши, що втекти не вдасться, швидко передала Вадиму ключ.

​— Я відволіку їх! Біжи! — крикнула вона, і, несподівано для всіх, кинула щоденник у обличчя Лілії Василівни.

​Лілія Василівна скрикнула і відсахнулася, збита з пантелику. Охоронець кинувся до Вадима.

​— Ми разом! — крикнув Вадим, але зрозумів, що його єдиний шанс — ключ.

​Вадим стрибнув у гущавину лісу. Він мчав, як олень, знаючи, що біжить до дачі, де, можливо, його чекає сховище і фінальна пастка.