Глава 25

Шокова сцена у квартирі Сергія тривала лише кілька секунд, але здавалася вічністю.

​— Стояти! — проревів Олег Васильович, роблячи крок до столу. Його погляд був прикутий до ноутбука, що містив цифровий ключ до технології.

​Лілія Василівна, оговтавшись від шоку, вказала на Сергія. — Він партнер Івана! Він знає все!

​Сергій не чекав. Його єдиною метою було знищити докази і виграти час для Вадима та Анни. Він кинувся до столу, схопив ноутбук і, використавши всі сили, кинув його у відкрите вікно, що виходило на жваву магістраль.

​— Ні! — крикнув Олег Васильович, кидаючись вперед.

​Ноутбук із глухим стукотом вдарився об асфальт внизу, розлетівшись на уламки.

​Олег був у нестямі від люті. Він змахнув металевим предметом, але Сергій встиг відскочити. Він кинувся до дверей, де стояла розбита рама.

​— Ти заплатиш за це, зраднику! — крикнув Олег.

​Сергій вибіг на сходовий майданчик. Лілія Василівна, не зважаючи на елегантний одяг, кинулася за ним.

​— Не смій! Ти знищив мій шанс! — верещала вона.

​Сергій мчав вниз сходами, розуміючи, що він не має шансу проти двох, особливо коли один із них — його колишній, жорстокий шеф.

​Вадим, витискаючи з мотоцикла все можливе, відчував, що запізнюється. Вони вже в'їхали у міські квартали.

​— Ми близько! — крикнув він Анні, різко маневруючи між автомобілями.

​Раптом Анна, яка трималася міцно, схопилася за плече Вадима і вказала пальцем убік.

​— Дивись! Це машина Лілії! Той самий чорний «Мерседес»!

​На паралельній смузі, рухаючись у бік їхнього руху, був той самий автомобіль, який вони бачили біля маєтку Вадима. За кермом сидів Голіаф, охоронець з кар'єру.

​— Він не один, — прошепотів Вадим. — Вони можуть відрізати нам шлях.

​Вадим зрозумів, що це друга пастка. Поки Сергій відволікав Олега і Лілію, Голіаф, ймовірно, мав перехопити їх на трасі, припускаючи, що вони повертатимуться додому.

​Вадим різко звернув у вузький провулок, де мотоцикл міг проїхати, а масивний «Мерседес» — ні.

​— Вони нас бачили! — крикнула Анна.

​— Тримайся! — Вадим кинув мотоцикл у шалений поворот.

​Він зупинився за два квартали від будинку Сергія. Він бачив: час вийшов.

​— Ми біжимо! — Вадим, не гаючи ні секунди, заглушив двигун і схопив Анну за руку. — Вони вже там!

​Вони кинулися бігти пішки. Коли вони завернули за ріг і побачили будинок Сергія, їх очікувала жахлива сцена.

​Надломлена рама дверей, метушня на сходовій клітці, і дві постаті, які вибігали з під'їзду. Це були Олег Васильович і Лілія Василівна. Лілія тримала в руках щось схоже на старий щоденник.

​Але Сергія не було видно.

​Олег Васильович, помітивши Вадима і Анну, застиг. Його обличчя, залиті гнівом, на мить спотворилося шоком від зустрічі із сином.

​— V... — пролунав його голос.

​— Де Сергій?! — крикнув Вадим, відштовхуючи Анну за найближче дерево.

​У цей момент з бокового провулку з’явився «Мерседес» Голіафа. Пастка зачинилася. Вадим і Анна були в кільці.

​Але тут, зверху, з даху будинку, почувся потужний гуркіт. Сергій, який, очевидно, вискочив на дах, використав свій останній шанс. Він кинув звідти великий, іржавий бак для сміття, який приземлився просто між Лілією та Олегом, створюючи димову і шумову завісу.

​— Біжіть! — пролунав крик Сергія з даху.

​Вадим схопив Анну і кинувся у протилежний від машин бік, знаючи, що Сергій щойно врятував їм життя.