Глава 24

Вадим і Анна мчали на старому мотоциклі, відчуваючи себе героями якогось затяжного, відчайдушного бойовика. Вітер свистів у вухах, а гуркіт двигуна "Яви" заглушав будь-які думки. Вадим відчував, як його м'язи горять від напруги, але страх за Сергія був сильнішим за будь-який біль.

​Анна міцно обіймала його, попри страх, вона виконувала свою роль. У цей момент вона повністю довірилася Вадиму, поклавши на нього своє життя і долю своєї родини.

​— Тримайся! Ми майже на трасі! — крикнув Вадим, коли вони вилетіли з ґрунтовки на асфальт, від чого мотоцикл ледь не пішов у заніс.

​Вадим вичавлював максимальну швидкість, його єдиною метою була квартира Сергія. Він відчував, що Олег Васильович, як і він сам, зробив логічний висновок: ключ не в щоденнику, а в людині, яка його отримала.

​Сергій сидів за ноутбуком, намагаючись відстежити останній відомий маршрут Лілії Василівни, коли пролунав дзвінок у двері. Його інтуїція, що завжди була його найбільшим союзником, кричала про небезпеку.

​Він підійшов до дверей. У вічко він побачив Лілію Василівну. Вона стояла з тією ж холодною, але роздратованою посмішкою. В руках вона тримала старий щоденник Анни.

​Сергій глибоко вдихнув, згадуючи наказ Вадима: затримати.

​Він відчинив двері.

​— Ліліє Василівно? Який сюрприз! Ви, здається, заблукали, — Сергій намагався виглядати ввічливим і невинним.

​— Не прикидайся, Сергію, — її голос був як крига. Вона увійшла, не питаючи дозволу. — Я знаю, що ти допомагаєш V. Ти бачив мого брата, Олега?

​— Олега Васильовича? Ні, я думав, ви вдвох плануєте свою велику фінансову імперію, — Сергій зробив крок назад, привертаючи її увагу до ноутбука на столі.

​Лілія поглянула на екран, де було відкрито фінансовий звіт. Її очі блиснули жадібністю.

​— Де Вадим? І де ті оригінали?

​— Вони поїхали. Вадим сказав, що ви занадто передбачувані. Він пішов до маєтку, щоб знайти... справжній сейф батька, — Сергій використав брехню, щоб змусити її діяти за його планом.

​Лілія на мить завагалася. Справжній сейф? Якщо Вадим випередить її там, її частка може зникнути. Але вона була тут не лише через гроші.

​— Це дрібниці, — вона махнула рукою, вказуючи на щоденник. — Справжнє багатство тут. Я впевнена, що там є ім'я. І я, на відміну від Вадима, не дурепа.

​Сергій відчув, як холодний страх стискає його нутрощі. Він мав переконатися, що вона не прочитає ім'я.

​— А навіщо вам ім'я? Ви ж і так отримаєте гроші, — Сергій підійшов до столу, намагаючись стати між Лілією та щоденником.

​— Я хочу все, Сергію. І я хочу, щоб Олег знав, що я розумніша за нього, — вона підняла щоденник, готуючись його відкрити.

​Сергій зрозумів: час сплив. Він має діяти.

​— Насправді, Ліліє Василівно, ви і Олег – ви обидва дуже передбачувані, — Сергій раптом вибив з її рук щоденник. Він злетів у повітря, а потім приземлився на диван.

​Лілія, шокована, кинулася до дивана. Але Сергій був швидшим. Він схопив її за руки, відштовхнувши від щоденника.

​— Ти... ти смієш? — прошипіла Лілія, намагаючись відштовхнути його.

​У цей момент двері квартири вилетіли з петель від потужного удару. На порозі стояв Олег Васильович. Його обличчя було спотворене гнівом, а в руці він тримав важкий металевий предмет. Він виглядав так, ніби вийшов із пекла.

​— Сергію! Ти мені більше не потрібен! — прогримів Олег Васильович, і його погляд був прикутий до ноутбука на столі. Він знав, що справжній ключ не в щоденнику, а в цифровому сховку.

​Сергій зрозумів: Вадим мав рацію. Олег не поїхав за щоденником, він пішов за технологією.

​Він кинувся до вікна. Його єдиний шанс — відволікти їх і виграти час.