Глава 23

​Шокова тиша, що запанувала після визнання Івана, розкололася, коли Вадим з люттю вдарив кулаком по столу.

​— Це неможливо! Сергій завжди був поруч! — У Вадима всередині вирував гнів на самого себе. Він довіряв Сергію, він залишив йому ноутбук, оригінали документів, фактично ключ до всього. — Він зараз їде прямо в пащу Лева!

​— Заспокойся, V! Це пастка Олега, — Іван Шевченко міцно стиснув плече Вадима, його погляд був напруженим і сповненим стратегічної думки. — Я знаю Олега краще за будь-кого. Він ніколи не б'є в лоб.

​— Але Лілія поїхала до маєтку! — Анна була на межі паніки, її думки метушилися. — Щоденник, ім'я Сергія...

​— Ні, Анно. Зачекай, — Іван заплющив очі, глибоко вдихаючи. — Подумайте. Лілія залишила записку мені, використовуючи кодові слова. Вона хотіла, щоб V (Вадим) прийшов сюди. А потім дала йому «доказ» і відправила до маєтку. Це відволікаючий маневр!

​Вадим зрозумів. Усі їхні дії — кар'єр, Лілія, перегони за щоденником — були ретельно спланованим театром.

​— Мій батько не в маєтку, — прошепотів Вадим, відчуваючи холодний піт. — Він знає, що ми знаємо про Сергія. Він знає, що Лілія має щоденник, і що там — ім'я.

​Іван кивнув. — Він не буде чекати. Він не піде до маєтку, де купа камер і охоронців. Він піде туди, де справжній скарб: до Сергія! Він піде за ноутбуком, який ви йому залишили! Це прямий шлях до технології, і він швидший, ніж ім'я.

​Справжня загроза миттєво перемістилася. Не маєток, а квартира Сергія стала центром битви.

​— Він у смертельній небезпеці! — крикнув Вадим.

​— Нам потрібно діяти! — Анна схопила Вадима за руку. — Як нам звідси вибратися? Тут немає машин!

​Іван підійшов до вікна, обережно розсунувши віконниці. — У сусідів є старий мотоцикл. Він не зареєстрований, але він працює. І він швидкий.

​— Тоді давай! — Вадим не чекав, схопивши рюкзак.

​Наступні хвилини були хаотичними. Вадим швидко пояснив Івану, що потрібно робити, щоб не залишити слідів, і взяв ключі від старенького, брудного мотоцикла "Ява" у сусідів (залишивши їм натомість велику пачку готівки).

​Коли вони з Анною сіли на мотоцикл, Вадим міцно стиснув кермо. Анна сіла позаду, обіймаючи його за пояс.

​— Тримайся міцно! — прокричав він.

​Мотоцикл заревів, пробиваючись крізь високу траву і виїжджаючи на розбиту ґрунтову дорогу. Адреналін, змішаний зі страхом, гнав їх. Вадим відчував, як його серце калатає в шаленому ритмі, як у дзвона. Він мчав, як одержимий.

​Анна, притиснувшись до його спини, заплющила очі. Вона відчувала кожну нерівність дороги, але відчувала і кожний удар його серця. У цей момент зникли всі образи, уся злість через парі. Вони були єдині. Життя Сергія, доля її батька, і їхнє спільне майбутнє залежали від цієї божевільної гонки.

​— Вадиме! Обережно! — крикнула Анна, коли він різко ухилився від великої вибоїни.

​— Ми встигнемо! — Вадим вичавлював з мотоцикла останнє, його погляд був прикутий до дороги. Він мав врятувати Сергія і довести, що він більше не син свого батька.