Глава 11

​Вадим сидів у задумливому мовчанні, перечитуючи звіт про інсценоване ДТП, який надіслав Сергій. Кожен рядок здавався йому абсурдним, кожен факт — кричущою нестиковкою. «Водій загинув. Тіла не знайдено». Ці слова, написані сухим канцелярським стилем, викликали у Вадима відчуття глибокої несправедливості та обману. Це було не просто ДТП. Це була ретельно спланована вистава.

​— Неймовірно... — прошепотів Вадим, провівши пальцями по скроні. Головний біль пульсував у такт його шаленим думкам. — Він просто змусив усіх повірити, що людина зникла. Як він міг бути таким... холодним?

​Поруч сиділа Анна. Її обличчя було блідим, очі втомленими, але тепер у них з'явилася та незламна рішучість, яка захоплювала Вадима. Вона уважно слухала, як Вадим зачитував фрагменти документів, її брови були нахмурені в концентрації. У її погляді не було звинувачення, лише біль і бажання дізнатися правду.

​— Тітка Лілія, — тихо промовила Анна, її голос був ледь чутним, але твердим. — Вона знала про це. Вона була в курсі про гроші і підтвердила, що батько "загинув". Вона частина цієї змови.

​Вадим кивнув. — Так. І той факт, що вона працювала з юристами мого батька, означає, що вона його партнер, а не просто родичка, яку використовували.

​Анна взяла договір купівлі-продажу. Її пальці стиснули папір.

​— Вадиме, а що це за компанія, яку батько продав? Я пам'ятаю лише назву... "Прометей-Агро". Що вона робила?

​Вадим зітхнув. — Це був невеликий логістичний бізнес. Перевезення вантажів. Але Сергій знайшов у старих записах, що вони займалися перевезенням дуже специфічного вантажу для однієї великої будівельної корпорації. Корпорації, яка згодом стала власністю мого батька.

​— Специфічного? — перепитала Анна.

​— Сергій не зміг точно встановити. Але це був державний тендер, дуже прибутковий. Можливо, твій батько став на заваді, або знав занадто багато.

​Анна підвелася, підійшла до вікна. Дощ уже вщух, але хмари все ще висіли над містом.

​— Ми повинні знайти свідків, Вадиме. Хтось, хто пам'ятає, чим насправді займалася компанія. І нам потрібен оригінал того договору купівлі-продажу. Він має бути в сейфі твого батька.

​Вадим підійшов до неї, обережно поклав руку на її плече. — Я знаю. Сергій готує мені план проникнення в будинок. Це буде небезпечно, Анно.

​Анна повернулася до нього, і в її очах була суміш страху і вогню.

​— Я піду з тобою, — рішуче сказала вона.

​— Ні, — Вадим швидко похитав головою. — Це будинок мого батька. Ти не повинна ризикувати. Це моя провина, і я це виправлю.

​— Твій батько причетний до зникнення мого батька, а моя тітка, що обкрадає мене, працює на нього. Це моя війна, Вадиме. І ти мені потрібен. Я краще розбираюся в документах, ти — у планах. І я не залишуся тут сидіти, як перелякана дівчинка.

​Вадим мовчав. Її рішучість була настільки сильною, що він розумів, що не зможе її зупинити. Він лише міцно обійняв її.

​— Добре, — сказав він, стискаючи її в обіймах. — Але ми маємо діяти як команда. Ти робиш те, що я скажу, добре? Я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося.

​Анна кивнула. Вони відчували, як їхні долі переплітаються все міцніше, створюючи нерозривний вузол. Гра перетворилася на спільний хрестовий похід проти тіні минулого.