Глава 10

​Наступного ранку Вадим та Анна сиділи за столом у його квартирі, розкладаючи документи, які зібрав Сергій. Досьє на батька Вадима, Олега Васильовича, звіт про інсценоване ДТП, де фігурував Іван Шевченко, копії угод та банківських виписок — усе це тепер лежало перед ними, як розрізана мозаїка. Анна, попри нестерпний біль від усвідомлення зради Вадима, була сповнена холодної рішучості. Її очі, хоч і втомлені, горіли новим вогнем правди.

​— Отже, — сказала Анна, вказуючи на договір купівлі-продажу. — Мій батько продав свою частку в компанії за місяць до свого "загибелі". І її купив твій батько.

​Вадим кивнув, його обличчя було напруженим. — І це була дуже вигідна угода для мого батька. За заниженою ціною.

​— А потім він зник, — продовжила Анна. — І тітка Лілія заявила, що він загинув в автокатастрофі, але тіла так і не знайшли. Це була інсценівка.

​Вони обмінялися поглядами. Все вказувало на те, що батько Вадима причетний до зникнення Івана Шевченка. Але навіщо? Що саме він хотів приховати?

​— А що з грошима? — запитала Анна. — Тітка говорила, що батько залишив мені гроші.

​Вадим почав переглядати банківські виписки. — Ось. На твій рахунок було переведено велику суму. Але це було... за два тижні до ДТП. Сергій підтвердив: рахунок був заморожений і контролювався Лілією.

​Анна була шокована. Вона ніколи не бачила цих грошей.

​— Хто мав доступ до твоїх документів? — запитав Вадим.

​— Тільки тітка Лілія. Вона керувала моїми справами після зникнення батьків. Вона моя офіційна опікунка, — сказала Анна.

​— Значить, тітка Лілія знає про цей рахунок, — сказав Вадим. — І вона, можливо, привласнила ці гроші. Це пояснює, чому вона так агресивно поводилася.

​Вони зрозуміли, що Лілія Василівна була частиною цієї змови. Вона не тільки приховувала правду про батька Анни, але й, можливо, обкрадала її.

​— Нам потрібен оригінал договору, — сказала Анна. — І нам потрібно знайти цей рахунок, щоб довести її причетність.

​Вадим кивнув. — Я зв'яжуся з Сергієм. Він зможе нам допомогти. Він також повинен знайти більше інформації про компанію мого батька. Ми шукаємо свідків.

​Вадим узяв телефон і зателефонував Сергію. Він розповів йому про нові знахідки та попросив про допомогу. Сергій погодився, але попередив, що оригінали документів можуть зберігатися лише в особистому кабінеті Олега Васильовича.

​Поклавши слухавку, Вадим подивився на Анну. Вона сиділа, похмуро дивлячись на розкладені документи. В її очах читалася біль, але також і непохитна рішучість.

​— Анно, — сказав він, — ми знайдемо правду. Але тепер ти знаєш про парі, ти знаєш, який я був... Я розумію, якщо ти мені не довіряєш.

​Анна підняла голову і подивилася на нього. — Твоя брехня захистила мене від твоєї сім'ї. Ти заплатив за це тим, що я тебе тепер ненавиджу. Але зараз... зараз ми в одній команді. Ти знаєш ворога краще, ніж я. Давай діяти, поки вони не зрозуміли, що ми знаємо про тітку.

​Вони відчували, як їхні долі переплітаються все міцніше, створюючи нерозривний вузол. Гра перетворилася на боротьбу за правду, і вони обоє розуміли, що ця боротьба може коштувати їм усього.