Глава 9

​Анна, попри біль і зраду, відчувала, що повинна діяти. Вона не могла дозволити, щоб її минуле залишалося таємницею. Її тітка виявилася зрадницею, а Вадим, хоч і жорстоко її покинув, був єдиним, хто, можливо, знав більше про зв'язок між Лілією та Олегом Васильовичем. Її інтуїція підказувала, що його раптове зникнення було пов’язане з тим, що вона побачила на фотографії.

​Вона швидко зібралася і вийшла з гуртожитку. Її думки були хаотичними, але одне вона знала точно — вона повинна знайти Вадима. Вона попрямувала до його орендованої квартири, адреса якої була їй відома. Вона відчувала, що це єдиний шанс дізнатися правду.

​Тим часом, Вадим сидів у своїй квартирі, не в силах знайти собі місця. Він розривався між бажанням захистити Анну і страхом, що вона ненавидітиме його, коли дізнається про парі. Він згадав, як його батько говорив про "брудні справи", і його серце стискалося. Він розумів, що його батько — злочинець, і він був частиною цієї сім'ї.

​Коли пролунав дзвінок у двері, Вадим здригнувся. Він подивився у вічко і побачив Анну. Її обличчя було блідим, а очі — сповненими рішучості, яка переважала сльози. Вадим не міг повірити своїм очам. Він відкрив двері.

​— Анно... — сказав він, його голос був ледь чутним.

​— Вадиме... я мушу поговорити з тобою, — сказала вона, входячи, не чекаючи запрошення. — Я бачила фотографію. Твого батька і мого. І моя тітка прийшла по гроші. Що відбувається?

​Вадим зрозумів, що вона вже знає занадто багато. Він відступив. Він більше не міг брехати.

​— Я... я все поясню, — сказав він.

​Вона сіла на диван. Вона не могла дивитися йому в очі. Вона відчувала, як її серце розбивається.

​— Що це було, Вадиме? — запитала вона, її голос тремтів, але був сповнений вимоги. — Ти просто грався зі мною, а тепер твій батько...

​— Ні! — сказав він, перебиваючи її, і його голос звучав відчайдушно. — Ні, Анно! Я не грався. Я... я хотів захистити тебе.

​Він почав розповідати їй правду. Він розповів їй про цинічне парі (визнав найгірше, щоб потім їй повірили), про зраду Дмитра, про свою розмову з Сергієм і про те, що він дізнався: договір купівлі-продажу, зникнення її батька, інсценування ДТП і його підозри, що його батько причетний до цього.

​Анна слухала його, і її очі наповнювалися сльозами. Вона не могла повірити, що все це — правда. Вона дивилася на Вадима і бачила не безтурботного хлопця, а чоловіка, який був готовий ризикувати всім.

​— Я не знала... — сказала вона, її голос був тихим, і вся її злість розтанула перед обличчям цієї жахливої правди.

​— Я знаю, — сказав Вадим. — І я прошу вибачення. Я повинен був сказати тобі правду раніше. Але я боявся...

​Він підійшов до неї, взяв її за руки. Її руки були холодними, як лід.

​— Анно, — сказав він, — я не можу це так залишити. Я мушу знайти правду. Я мушу дізнатися, що сталося з твоїми батьками. І я хочу, щоб ти допомогла мені. Разом.

​Анна подивилася на нього. Її очі були сповнені сліз, але в них була і рішучість. Вона зрозуміла, що вони не самі. Вони — разом. Вони — команда.

​— Добре, — сказала вона, і її голос був твердим. — Давай діяти.