Глава 3

Дмитро сидів у своєму офісі, дивлячись у вікно на нічний Київ. Місто, що раніше здавалося йому символом можливостей, тепер виглядало як заплутаний лабіринт, у якому він сам себе загнав у пастку. Слова Вадима "правила гри змінилися" звучали в його голові, як похоронний дзвін. Він знав, що Вадим закохався, і це було гірше, ніж він міг собі уявити. Олег Васильович, батько Вадима, був людиною, яка не терпіла непокори. Він хотів, щоб Вадим одружився на дочці одного з його бізнес-партнерів, що зміцнило б імперію. Дмитро розумів, що його друг знаходиться на межі катастрофи.

Він відчував, що не може просто сидіти і чекати. Він повинен щось зробити, щоб захистити Вадима. Навіть якщо це означало зраду. Він згадав, як Вадим захищав його, коли Дмитро тільки починав свій шлях у бізнесі, як він завжди був поруч. Це змусило його ухвалити рішення. Він узяв телефон і набрав номер, який ніколи не набирав. Номер Олега Васильовича.

— Добрий вечір, Дмитро, — сказав голос у слухавці. — Я не очікував дзвінка від тебе. Щось трапилося?

— Я хотів би з вами поговорити. Особисто. Я… у мене є деяка інформація про Вадима.

Наступного дня Дмитро сидів у фоє офісного центру, де знаходився кабінет Олега Васильовича. Його серце калатало, як божевільне. Він відчував, як його впевненість повільно тане, перетворюючись на паніку. Він знову і знову переконував себе, що робить це заради Вадима.

Охоронці впустили Дмитра до кабінету. Олег Васильович сидів за великим столом, розглядаючи якісь папери. Його погляд був холодним, як лід.

— Ну що, Дмитре? — сказав він, не відриваючись від паперів. — Ти хотів поговорити про Вадима?

— Так, Олегу Васильовичу, — сказав Дмитро, його голос тремтів. — Він… він закохався. У дівчину. І це небезпечно.

Олег Васильович нарешті підняв голову. Його очі були настільки холодними, що Дмитру здалося, що він дивиться на нього крізь лінзу мікроскопа.

— Хто вона? — запитав він.

— Анна. Анна Шевченко, — сказав Дмитро.

Олег Васильович різко перебив його.

— Шевченко? — запитав він. — Це ім'я мені знайоме. Ти впевнений, що це вона?

— Так, — сказав Дмитро.

— Не говори більше ні слова, — сказав Олег Васильович, і його голос став більш гострим. — Я сам розберуся.

Дмитро відчув, як його ноги підкошуються. Він зрозумів, що вплутав себе і Вадима у щось дуже небезпечне. Олег Васильович повернувся до своїх паперів, але цього разу він не читав їх. Він думав. Слова Дмитра, як отрута, повільно розповзалися по його свідомості: "Анна Шевченко". Це ім'я перенесло його на двадцять років назад, у часи, коли він був партнером Івана Шевченка. Він згадав їхній останній конфлікт. Іван погрожував розповісти про "брудні" справи Олега Васильовича. А потім Іван зник. І тепер, через двадцять років, ім'я Шевченко знову з'явилося в його житті. Це було щось більше, ніж просто збіг.

Олег Васильович натиснув кнопку на телефоні.

— Максе, — сказав він. — Мені потрібна вся інформація про дівчину на ім'я Анна Шевченко. І знайди мені все, що ти можеш, про Івана Шевченка. Я хочу знати, чи він живий.