Глава 2

Скептицизм в очах Анни швидко змінився на внутрішню боротьбу. Вона дивилася на Вадима, і її мозок працював на повну. "Помічник для підготовки до іспиту з макроекономіки", — так було написано на її листівці. "Вадим", — так звали хлопця, який стояв перед нею. Він здавався їй занадто впевненим у собі, занадто... ідеальним. Але ж він був студентом, як і вона. І він пропонував гроші за те, що вона вміє.

— Я... я не знаю, — тихо сказала вона. Її голос трохи тремтів.

— Ну ж бо, — усмішка Вадима стала менш самовпевненою і більш щирою. — Я ж бачив, як ти розбираєшся в цих формулах. Мені дійсно потрібна допомога. Я не дуже сильний у цьому, а іспит вже скоро.

Анна мовчала. Вона уявляла, як ці гроші допоможуть їй віддати частину боргу, як це звільнить її від постійного страху. Вона дивилася в його очі, намагаючись знайти хоч якийсь підступ, але бачила лише щирість. А може, їй так здавалося?

— Добре, — сказала вона, нарешті зважившись. — Але я візьму гроші лише після того, як ти здаси іспит. Якщо ти його провалиш... тоді я нічого не візьму.

Вадим здивовано підняв брови, але потім посміхнувся ще ширше. — Ідеться. Домовилися.

Перші заняття були важкими. Вадим, який звик, що все йому дається легко, був абсолютно не зацікавлений. Він постійно відволікався, дивився у вікно, гортав телефон. Анна намагалася бути професійною, але відчувала, як її терпіння тане.

— Вадиме, — сказала вона одного разу, коли він, здавалося, знову відволікся. — Якщо ти не хочеш вчитися, ми можемо це припинити.

— Ні! — сказав він, і його обличчя стало серйозним. — Я просто не можу зосередитися. Це… це складно.

Анна була здивована. Вона побачила в його очах не зверхність, а розгубленість.

— Макроекономіка — це не просто цифри, — сказала вона. — Це про життя. Це про те, як працює світ.

З цього моменту все почало змінюватися. Їхні заняття в бібліотеці стали довшими, а розмови — більш особистими. Вадим почав розповідати про свою сім'ю, про батька, який хотів, щоб він став бізнесменом. Анна, у свою чергу, розповідала про свою мрію — відкрити власну кав'ярню. Вона згадувала, як уявляла собі це місце: затишне, з м'якими кріслами, запахом свіжої випічки та тихою музикою.

Вадим слухав її, і в його очах більше не було нудьги. Він бачив, як її обличчя світиться, коли вона говорить про свою мрію, і він відчував, що закохується. Він розумів, що його гра втрачає сенс. Його "сіра мишка" була зовсім не сірою. Вона була яскравою, цілеспрямованою, сильною дівчиною, яка змусила його замислитися над власним життям. І він усвідомлював, що не хоче її покидати, що він хоче бути поруч з нею.

Тим часом, Дмитро, який уважно стежив за ними, почав турбуватися. Вадим проводив з Анною занадто багато часу, і це було не схоже на звичайний спір. Він відчував, що Вадим змінюється, і ця зміна йому не подобалася.

— Вадиме, — сказав він якось по телефону. — Ти забув про наше парі? Ти ж пам'ятаєш, що тобі потрібно її покинути?

— Я пам'ятаю, — відповів Вадим. — Але… правила гри змінилися.

Вадим не сказав більше нічого, але Дмитро відчув, що його друг більше не грає. Він зрозумів, що Вадим закохався, і ця думка його налякала. Дмитро знав, що батько Вадима ніколи не дозволить йому зустрічатися з дівчиною без грошей, без впливу, без "імені". І він вирішив, що повинен щось зробити, щоб захистити свого друга, навіть якщо для цього доведеться зрадити.