Глава 1

Гуркіт басів пронизував кожен м'яз, змушуючи вібрувати навіть зуби. Яскраве світло стробоскопів боляче різало очі, створюючи хаотичні спалахи в темряві, що згущувалася від диму та запаху дешевих парфумів. Анна міцніше обхопила себе руками, намагаючись стати непомітною в натовпі, що танцював, рухаючись в унісон. Вона ненавиділа клуби. Цей липкий запах алкоголю, надто гучна музика, що не давала чути власних думок, і ці погляди, що ковзали по тобі, оцінюючи. Але сьогодні був день народження Жанни, її єдиної подруги з університету, і не прийти було б злочином.

Жанна, на відміну від Анни, почувалася тут як риба у воді. Її яскрава сукня блищала в світлі стробоскопів, а сміх, здавалося, перекривав музику. Вона тягнула Анну до бару, намагаючись перекричати ді-джея: — Ну ж бо, Аню! Хоч один коктейль! Розслабся!

Анна лише похитала головою, кивнувши на склянку з водою, яку тримала в руці. Її думки були далеко від цього гамору. Завтра рано вставати на роботу в кав'ярні, потім лекції, а ввечері ще й треба доробити курсову. Кожен зароблений цент ішов на оплату гуртожитку та навчання. Про неї нікому було піклуватися, і вона звикла розраховувати лише на себе.

За сусіднім столиком, у VIP-зоні, де світло було приглушенішим, сиділа компанія молодих чоловіків, які виглядали так, ніби щойно зійшли з обкладинки глянцевого журналу. Вони голосно сміялися, попиваючи дорогі напої. Вадим, власник цих яскравих, трохи нудьгуючих очей, кинув погляд на танцпол, а потім затримався на Анні. Вона була повною протилежністю дівчатам, що зазвичай крутилися навколо нього: жодного макіяжу, проста сукня, напружена поза. Вона виглядала як чужорідний елемент у цьому блискучому світі.

— Дивіться, хлопці, — Вадим ледь помітно кивнув у бік Анни, звертаючись до своїх друзів. — Ось вона, справжня "сіра мишка". Жодного блиску, жодної спроби привернути увагу. Просто стоїть і страждає.

Його друг, Дмитро, скептично усміхнувся: — Таких я ще не бачив, Вадиме. Думаєш, вона взагалі помітить тебе без твого "Бентлі"? Вона ж навіть не дивиться у наш бік. Вадим самовпевнено розсміявся: — Вона помітить мене. А потім закохається. І я доведу вам, що мені не потрібні ні гроші, ні статус, щоб отримати те, що я хочу. Вона просто ще не знає, чого хоче. І я покажу їй. Без єдиної копійки моїх грошей.

— На це я подивлюся, — Дмитро підсунув йому келих з віскі. — Якщо ти закохаєш у себе цю... "мишку", переснеш з нею, а потім покинеш, я поставлю тобі мільйон доларів на твій рахунок. Чесно зароблений. А якщо ні — ти сам влаштуєшся на роботу офіціантом і будеш годувати нас три місяці. Очі Вадима блиснули. Мільйон був для нього лише дрібницею, але виклик, азарт — це те, що справді його заводило. — Ідеться, — він простягнув руку. — Мишка на спір.

Наступного ранку Вадим, одягнений у вицвілі джинси та стару футболку, з недбалою усмішкою йшов університетським містечком. Його дорогий годинник, замінений на дешеву спортивну модель, невагомо сидів на зап'ясті. Його ж справжній "Бентлі" тихо стояв у гаражі за містом. Здавалося, він і сам повірив у свою нову роль студента-першокурсника. Він не знав, де живе ця "мишка", але знав, куди вона прямувала зранку — до будівлі економічного факультету, згідно з інформацією від Дмитра.

Помітивши знайому фігуру з рюкзаком, Вадим прискорив крок. Анна, злегка схилившись, швидко йшла, вивчаючи щось у конспекті на ходу. Вона виглядала втомленою, але зосередженою, і ця цілеспрямованість змусила його здивуватися. У його світі дівчата не читали конспекти дорогою до університету.

— Обережно! — майже крикнув Вадим, нібито випадково зіткнувшись з нею на повороті. З рук Анни посипались книги та папки.

— Ой! — вигукнула вона, її щоки спалахнули від несподіванки. Вона незграбно нахилилася, щоб зібрати розсипані речі. Вадим, прикусивши губу, щоб не розсміятися від власної майстерності, прикинувся розгубленим. — Перепрошую! Я такий незграбний! Зачитався... — Він присів, щоб допомогти, помічаючи дрібні подряпини на її старих кросівках та поношену обкладинку підручника з макроекономіки.

— Нічого страшного, — тихо промовила Анна, її погляд ковзнув по ньому. Вона підняла очі, і Вадим побачив у них не злість, а лише втому та трохи роздратування. Її очі були глибокого, чистого кольору, зовсім не "сірі", як він собі уявляв.

— Я Вадим, — він простягнув їй підручник, посміхаючись своєю найкращою, найчарівнішою усмішкою. — Я новачок тут. Може, підкажеш, де тут економічний факультет?

Анна взяла підручник, її брови злегка зійшлися. — Економічний? Це прямо за рогом. І я ніколи раніше тебе тут не бачила.

— Ага, ну, я тільки перевівся. А ти з якого курсу? — запитав Вадим.

— Другий. А ти? — Анна, вже зібравши всі свої речі, поправила рюкзак і глянула на нього з недовірою. Він був занадто "ідеальним" для звичайного студента, навіть у цьому "простому" одязі. Його посмішка була надто впевненою, а погляд — надто пронизливим. Вона відчула, що він не такий простий, як намагається здаватися.

— Другий, — швидко збрехав Вадим, намагаючись не видати свого здивування її пильним поглядом. — Перевівся з іншого міста… трохи загубився.

Анна кивнула, але в її очах все ще читався сумнів. — Зрозуміло. Ну, тоді до зустрічі, якщо в одному потоці опинимося.

І перш ніж Вадим встиг щось відповісти, вона вже зникла за поворотом, залишивши його стояти посеред університетського подвір'я з легким відчуттям розгубленості. Ця "мишка" виявилася набагато спритнішою, ніж він очікував.