Розділ 2

Усі втрати залишають сліди. Навіть ті, про які ви не пам'ятаєте. 

Аврора народилась в 1999 році-у рік великої тиші, коли Архів тимчасово припинив приймати бажання. Її поява була випадковістю чи дивом-залежно від того, кого питати. Її не зареєстрували одразу, і перше бажання-те, що формується ще до першого слова- загубилось в сірій зоні. 

Світла шкіра, волосся кольору сухого полину, блідо-сірого очі - немов надруковані  на старому папері. Аврора виглядала старшою за свій вік, можливо, через звичку не моргати, коли дивиться на людей. Висока, тонка, мовчазна - вона була з тих, хто бачить більше, ніж хоче. 

Вона не носила прикрас, окрім срібного ключа, який ніколи не знімала. 

-Він від дверей, які ще не відкрились, -казала вона, коли її питали. 

Того ранку вона виявила дивну відсутність:сектор D3-∆, який мав бути в її відділі, ще з-за мапи, з каталогу, навіть з колективної пам'яті. І саме там, за її внутрішнім відчуттям, зберігалось щось важливе. 

Вона не звернулась до адміністратора. Не подала офіційного запиту. 

Замість цього- взяла ліхтар, старий записник і спустилася до рівня, якого не існувало на жодному плані:-3.

××××××××××××××××××××××××××××××××××××××××××××

Мертві сектори. 

Місця, де згоріли бажання, не витримавши власної ваги. Де дати втратили логіку, а імена- сенс. Ліхтар ковзав по табличках:1840, 1787. Без року. Без імені. Деякі шухляди були склеєні воском. Інші- зламані, ніби хтось щось шукав і не хотів знайти. 

Запах паленого чорнила стояв у повітрі. Стало важко дихати. 

Наприкінці тунелю- полиця. Не зникла, а переміщена. На ній-- один-єдиний файл. Старий, потріпаний. На обкладинці чорним чорнилом:<<Поверни.>>

Аврора торкнулась обкладинки, і аркуші самі почали шелестіти. Без вітру. Без пояснення. 

І тоді-голос. 

-Ти колись уже втрачала. Але тоді- тебе повернули.  Тепер твоя черга. 

Вона різко озирнулась. Порожньо. Ліхтар мигнув. У темряві щось блиснуло-очі, чи відбиток годинника, зупиненного на її імені. 

І кроки. Чужі. Занадто чіткі, щоб бути забутими.

-"Ти мала не повертатись сюди, "- пролунало з напівтемряви. 

Мортан.

Його постать була темнішою за морок. Плащ із металевими нашивками- символи стертих бажань. Очі бурштинові, застиглі. Погляд того, хто пам'ятає, скільки душ довелось зламати, аби втримати порядок. 

-" Я маю права переглядати аномалії, "- твердо сказала Аврора. 

-" Ти не маєш права на це бажання. Ми стерли його. Не ти. "

-"Ми?  Чи ти? "

-"Ти не уявляєш, чого воно вартувало. Скільки спогадів ми згорнули в один рядок. Скільки тебе- ми знищили. 

-"Може,  я хочу їх повернути. "

-"подарунок- не завжди подарунок. Інколи- вирок."

Він відкрив ящик самою лише думкою. Всередині блиснуло дзеркало- але відбивалась лише вона. 

-"То дозволь мені вибрати сама. "

Мортан усміхнувся - порожньо. 

-"Ти вже зробила свій вибір, Авроро. Просто...ще не пам'ятаєш. "

І він зник. 

∆∆∆

Коли вона повернулась у свій кабінет, файл зник. Лишилася тільки записка, написана старим архіварським почерком:

"Те,  що одного разу загадано - вже стало частиною тебе. 

Повернись до того, що було. І не запізнись. 

-М. А.