Розділ 1

Сторонні особи не допускаються. Навіть якщо вони-ваші колишні бажання. 

Аврора прокинулась за п'ять хвилин до дзвінка. Вона завжди прокидалась раніше- щоб не чути голосу, що намагався говорити з нею через старий телефон. Голос був чоловічим, спокійним, але ніби надтріснутим, як платівка, що заїдає на одному слові:

<<Пам'ятаєш? .. Пам'ятаєш?.. Пам'ятаєш? >>

Вона встала, вдягла сірий светр, під яким завжди ховалась маленька срібна підвіска-ключ. Вона не знала, від чого він. Просто колись прокинулась з ним у руці. Без пояснень. Без імен. 

~~~

Архів починався не з дверей, а з тиші. З того моменту, як ти ступав за межу мармурового коридору, де не було ехо. Тут працювали ті, хто вже нічого не шукав, -тільки впорядковував. Вічно. 

Вітальний слоган на вході гласив:

<<Нічого не забуто. Все- зафіксовано. >>

Аврора знала: це брехня. 

Вона прямувала знайомим маршрутом:ліфт до -2 поверху, обхід лівого сектору, сканування нових надходжень. Руки самі рухались, очі пробігали цифри, як завжди. Але думки залишились  біля того файлу, що з'явився вчора- <<поверни>>.

Цей файл вона сховала. 

Не внесла в базу. 

Навіть не відкрила повністю. 

Щось у ньому було не так. Не як завжди. Немов папір дихав, поки вона торкалась його пальцями. 

~~~

У полудень Аврора помітила дивне. Одна з полиць у секторі 7А зникла. Просто- не було її. Ні записів, ні номеру, ні порожнього простору.  Весь блок бажань 1899 року наче ніколи не існував. 

Вона звернулась до системи.  У відповідь- миготіння екрана. І одне слово, яке з'явилось самостійно:

"Мортем"

-це ім'я ніколи не з'являлось в її системі. Не мало права з'явитись. 

Аврора відчула холод у животі. 

Наче Архів сам щось хотів сказати. 

Або попередити.