Архів не пам'ятає. Але він ніколи не забуває.
Десь між третім і четвертим ярусом, серед шелесту старих папок, Аврора вперше почула шепіт. Він не був голосом. Це була тиша, яка знала її ім'я.
Вона зупинилась. Тримаючи в руках файл без позначки-жодного коду, жодного імені, лише сірий аркуш і відбиток пальця на обгорілому краї. Внизу хтось вивів одне слово, мовби випадково, мовби останнім подихом:
"поверни".
Світло в коридорі тріснуло. Не згасло-саме тріснуло, немов скло в рамці з дитячої фотографії. Аврора інстинктивно стисла файл і озирнулась. Нікого. Тиша відступила-залишивши після себе пульсація в скронях і дивне відчуття:ніби хтось доторкнувся до її пам'яті, але не знайшов дверей.
Повернувшись на своє робоче місце, вона поклала файл осторонь. Офіційно-його не існувало. Не мало існувати. Але щось у ній не дозволяло залишити його поза увагою.
Це було не перше бажання, яке прийшло без дозволу. Але вперше- воно прийшло до неї.
А внизу, під кам'яною підлогою Архіву, в місці, яке не мало назви,
Мортель Аваль відчув, як щось почало прокидатися.