Розділ 3. Взаємодія з Вежею

Світло Вежі змінило відтінок, коли Секретар наблизився до стелажів. Воно тремтіло, наче відповідаючи на його думки, реагуючи на найменші рухи повітря, на тихий подих пам’яті. Він відчув, що Вежа не просто спостерігає — вона живе, дихає, і навіть найменша зміна в спогадах відчувається її гранню.

— Ти знову помічаєш, — промовила вона без слів, лише світлом, що коливалося під його поглядом.
Секретар ковтнув: він звик, що Вежа мовчить, але сьогодні вона говорила мовою, яку розумів лише він.

Нещодавно зниклий спогад десь глибоко у книзі без сторінок тепер вимагав уваги. Він простяг руку, і світло Вежі направило промінь, ніби підказуючи шлях. Секретар відчув легкий подих, відгомін того, що раніше залишалося прихованим, фрагмент, який сам не зміг би знайти.

— Ти бачиш його, — мовчки підтвердила Вежа. 

І він побачив: промінь світла вів його до маленької щілини між стелажами, де згаслий фрагмент спогаду намагався вирватися з тиші.

Секретар нахилився, обережно вплітаючи його назад у тканину пам’яті. Він відчував, як Вежа "дихає" разом із ним, підтримуючи і водночас перевіряючи його стійкість.

Дивлячись на рух світла, він відчув захоплення і водночас страх: сила Вежі була величезною, і він розумів, що лише її допомога дозволяє утримати хаос пам’яті в межах кімнати. Але навіть вона не могла робити все сама, вона давала підказки, попереджала, але вибір завжди залишався за Секретарем.

Він зібрав фрагмент, відчуваючи, як промінь світла плавно зникає, залишаючи після себе тиху присутність Вежі.

— Дякую, — прошепотів він, але знав, що це лише перший крок. Попереду ще більше фрагментів, які прагнуть зникнути, і кожен з них потребує його уваги, його рішучості.

Світло Вежі тремтіло в темряві кімнати, нагадуючи: пам’ять — це не лише записи та слова, а живий, мінливий організм, що потребує того, хто здатен її відчути і підтримати.

Секретар відступив на крок і відчув, як кімната знову занурюється в тиху рівновагу. Світло Вежі залишалося тремтливим, як нагадування: вона завжди поряд, але її сила не замінює вибору людини.

Він подивився на стелажі, де щойно знайшов загублений фрагмент. Тепер він розумів, що пам’ять — не лише записи, не лише голоси і образи. Це взаємодія, тонкий баланс між тим, хто береже, і тим, що зберігається. Вежа могла підказати шлях, підтримати у хаосі, але рішення завжди залишалося його.

"Я не один”, — подумав Секретар. — “Але відповідальність лише моя".

І хоча він відчував захоплення силою Вежі, у серці закрався і легкий страх: що якщо наступного разу фрагмент буде надто сильним, занадто хаотичним, щоб його утримати? Що якщо Вежа не зможе попередити про небезпеку вчасно?

Секретар повернувся до стелажів. Світло Вежі плавно затремтіло, мов мовчазне заохочення, і він зрозумів: попереду ще більше випробувань. Він повинен бути готовим зустріти не лише зниклі спогади, а й тих, хто прагне їх змінити.

І тоді, у тиші кімнати, Секретар Пам’яті відчув перший подих нового випробування — передчуття того, що незабаром його спокій буде порушено, а світ його пам’яті кине йому новий виклик.