Архів
Е
– Сумно, правда ж? – запитала Лілі, коли вони вийшли з церкви.
Френк кивнув.
Деякий час вони йшли мовчки. Тоді Лілі знову заговорила:
– Це, авжеж, безсумнівно, стовідсотково провал. Але, знаєш, можна спробувати ще, якщо хочеш.
Френк подивився на неї.
– Ну дивись. Люди завжди залишають по собі слід. Багато слідів. Треба тільки почати шукати. Знаєш, можна ж бодай почати з того, щоби запитати про неї у сусідів. Дивно, що ти ніколи не думав про це. Я веду до того, що, якщо ти справді хочеш дізнатись про її життя, то вперед, Френку. Я, раптом що, в справі!
– Дякую, Лілі!
Френк посміхнувся до сонця. Він відчував радість й полегшення.
– Чуєш, Френку? – почув він голос дівчини.
– Що?
– То я й до тебе можу звертатись Отче?
Її сміх, веселий та дзвінкий, голосно чувся всім на кілька сотень метрів. І його сміх.
02.03.2026
#420 в Сучасна проза
Відредаговано: 04.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
