13

  У Сілвер Лейк було тихо. 
  Жіночий голос співав, що прийдуть зими. Відвідувачів майже не було. Тільки група молодих людей сиділи біля стіни, ледь чутно доносились від них окремі слова.

   Сара стояла, спершись ліктями на стійку. Френк махнув їй рукою, щоби привітатись.

  – Стережись Кіносу, – сказала вона тихо, коли він підійшов ближче.

  – Кого?

  – Нахились, – підморгнула Сара. – Отак, ще трішечки, – вона перейшла на шепіт, – це тутешнє чудовисько, котре з'їдає чоловіків, що обирають найкоротший шлях. Зветься Кіносу.

  Вона випрямилася й посміхнулась.

  – Змінила зачіску, – кивнув Френк. 
  Тепер було схоже на Керрі Малліган у "Вихованні почуттів", тільки зі світлим волоссям.

  – Ти потроху стаєш схожим на старого Чарльтона, – розсміялась Сара. – Будеш щось?

  – Поговорити, наприклад? Велику порцію.

  – Он як... тоді може проведеш мене? Я сьогодні без авто, – запропонувала Сара.  

  – Так.

  – Тоді дай мені трохи часу.

  Чекаючи, Френк намагався підслухати розмову неподалік, проте йому заважали. Спочатку Вайнона Оук просила прочитати її думки, коли вона не зможе знайти слів, затим...

  – Клята зима, – сказала Сара й стиснула губи. 
  Вона сховала зачіску під шапку, а сірий светр під пальто такого ж кольору.

  Френк задивився на неї. Спіймав себе на думці, що йому подобаються її щоки.

  – Вдягайся. Чарлі все зачинить сьогодні сам.

  Вечірнє містечко було пустим й холодним. Якщо прислухатись, можна було почути, як до Ванкувера завантажені вугіллям їдуть сотні вагонів. Чи то до котрого іншого великого міста.

  – Уявлення не маю, як мені вдалось прожити тут стільки років, – пробурмотіла Сара. – Не знаєш?

  – У-у.

  – Отже, Френк із Чикаго, ти хотів мені щось розповісти? – вона розмахувала руками, щоб зігрітися.

  Френк не був певен, що йому хочеться говорити взагалі. І навіть не знав причин.

  – Я священник, – сказав він, радше за все тому що треба було сказати бодай щось.

  Сара зупинилась.

  – Священик? – вона виразно підняла брови.

  Френк розповів їй. 
  Про маленьку церкву на окраїні великого міста, де кілька років був священиком. Про Марію й переїзд до Чикаго.

  – Отже, ти привів її у церкву?

   – Технічно, це не зовсім так, насправді, бо я жив у прибудові... це ніби як одна будівля, але різні приміщення, тож це тільки частково...

  – Оригінальне місце для першого побачення, – Сара розсміялась.

  Наближалась північ. Френк пригадав слова з вранішнього радіоефіру, що ця ніч, ймовірно, буде найхолоднішою за всю зиму. Дивно було обрати саме її для прогулянки. З іншого боку, він проводить Сару додому. Від цієї простої думки йому стало спокійніше й тепліше. Він просто проводить жінку. Ну і заодно розповідає їй про своє минуле. Френк відчув, що пальці вже змерзли й в цей момент запитав себе: чи подобається йому Сара? Дивним було, що ці дві думки йшли поруч.

  Йому хотілось розповісти їй, що він з того часу жодного разу не був у церкві, а вже вранці йому доведеться туди піти. Він не боявся цього, ні, не дратувався й... Френк насправді не розумів своїх відчуттів. Може навіть ніколи їх не розумів. Йому, мабуть, було страшно. 
  Але розповідати про це Сарі не хотілось. 
Проте, аби вона вміла читати його думки, він був ти радий.

  – Ми прийшли, – розвіяла довгу паузу Сара, коли вони дійшли до перехрестя. – Я живу отам, – показала вона пальцем вгору по вулиці.