3

  Вечір середи Френк шукав батарейки до старого радіоприймача, але кілька старих "пальчиків" відмовились працювати. 
  Це зайняло у нього забагато часу. І не через втому після галасу в срібному озері. Щоразу пошуки зупинялись, коли він знаходив різні цікаві [і нецікаві теж] дрібниці [й речі великі] то в одній, то в іншій кімнатах. 
 Наприклад, зокрема, було знайдено паяльник, кілька нових лампочок й цілий купу пряжі, що у у великому ящику виглядали як кольорові м'ячики для тенісу. Проте, принаймні досі, не було помічено жодної в'язаної шкарпетки чи светра. 

  Останнім Френк знайшов читацький квиток на ім'я Роуз. Той, насправді, лежав на видному місці – поруч з великим світильником, що формою походив чи то на акуратно написану двійку, чи то на худорлявого сірого птаха з лампочкою замість голови. Френк натиснув 'ВКЛ' й жовтим залило стіл, як вранці заливає світанковим сонцем ставки. Поруч лежала й книга, на обкладинці якої молода дівчина [ймовірно, білявка] пильно дивилась на нього з-за червоного [як у полярного ведмедя] хутра. 
  Виявилось, власниця цього квитка багато читала. За останні шість місяців дев'ять книг. А за шість місяців до того – чотирнадцять! Остання ж була тут. 
  Френк всівся у м'яке крісло, відкрив книгу й задрімав вже на третьому абзаці.

  А прокинувся вже в четвер. 

  За ніч снігу випало майже в долоню, але, окрім того, нічого не змінилось. 
  Можливо, думав Френк, саме це й вабить тепер його у маленьких містах, як ось це? Адже велике місто, окрім того, що ладне проковтнути тебе [і навіть не помітити цього!], так ще й змінюється повсякчас. Поки ти готуєш вечерю, поруч стається щось невідворотне. 
  Але з іншого боку ти навіть не знаєш про це. Просто готуєш собі вечерю, їси її, читаєш книгу чи молишся чи фарбуєш стіни, лягаєш спати. І все. І ти нічого не знаєш, що навколо одна суцільна невідворотність. Або навіть знаєш, то і що з того? Хіба це насправді хвилює тебе більше, аніж недосолені овочі? Кого хвилює пожежа на Лейбл-Стріт, якщо вдома підгоріло м'ясо? Та байдуже всім, навіть тим хто живе на іншому кінці Лейбл-Стріт. 
  А тут принаймні можна бути певним, що нічого не відбувається. Мабуть. Ні в чому не можна певним бути. Батарейки, треба купити батарейки.  

  За відчуттями температура знизилась градусів на сім-вісім, хоча Френк ніколи не орієнтувався в цьому. Йому раніше хотілось ближче познайомитися з кимось із центру прогнозування погоди, але досі такої можливості не випадало.

  Мережа місцевих маркетів з різними побутовими товарами налічує всього два магазини, один з них лишень в кількох сотнях метрів від будинку Френка [насправді, це будинок Роуз... був]. Є й інші, але не місцеві. 
 Окрім побутових товарів, тут є кілька прилавків з продуктами, тож знайшовши батарейки [на це пішло кілька хвилин],  Френк затримався серед макаронів та лимонів. 
 Піднявши очі, він побачив знайоме обличчя й посміхнувся. Жінка ніяк не відреагувала.

  – Сара, – підійшов він ближе, – я бачив вас вчора...

  – І?

  – Ви краси...

  – Якщо ти не замовкнеш, я закричу, – її голос звучав не сердито, радше байду́же. Зовсім не так, яким він запам'ятав його з вчорашнього вечора у Сілвер Лейк.

  – Серйозно?! – здивовано запитав він, але побачивши, як Сара набирає побільше повітря, відступив. Помітив тільки, що від помади не залишилось і сліду [ну авжеж!], як і від посмішки її. Ніхто не любить ранки, – подумав він вголос, – хіба тільки...