Розділ 3: «Час, Простір і Причинність: Архітектура

Розділ 3: «Час, Простір і Причинність: Архітектура

Стріла часу: Чому ми пам’ятаємо минуле, але не бачимо майбутнього?

Це одне з найглибших питань фізики та метафізики. Закони фізики на рівні атомів абсолютно симетричні. Якби ви зняли на відео зіткнення двох більярдних куль (або двох атомів) і прокрутили відео назад, воно виглядало б так само логічно. Фізика не забороняє часу текти назад.

Але в нашому макросвіті час завжди має напрямок.

Ентропія: Закон хаосу

Єдиний закон фізики, який відрізняє минуле від майбутнього — це Другий закон термодинаміки. Він каже, що ентропія (хаос) у закритій системі завжди зростає.

• Ви можете розбити яйце (перехід від порядку до хаосу), але ви ніколи не побачите, як яєчня сама збирається назад у ціле яйце.

• Час тече туди, де стає більше безладу.

Психологічна стріла

Ми — істоти, що «записують» інформацію. Пам’ять — це процес створення впорядкованих структур у мозку. Оскільки для створення порядку потрібна енергія, яка виділяє тепло і збільшує ентропію навколо, наше відчуття часу нерозривно пов’язане з руйнуванням всесвіту. Ми пам’ятаємо минуле лише тому, що воно було менш хаотичним, ніж теперішнє.

Метафізична проблема

Якщо час — це просто «шлях до хаосу», то чи є він чимось реальним? Чи це лише спосіб, у який ми сприймаємо розпад матерії? Якщо ми колись знайдемо спосіб зупинити зростання ентропії, чи зупиниться для нас час?

Презентизм проти Етерналізму: Чи існує «Зараз»?

Це битва двох гігантських концепцій про природу реальності.

Презентизм: Тільки цей момент

Презентисти вірять, що існує лише Теперішнє. Минуле — це лише пам'ять (його вже немає), а майбутнє — це лише можливість (його ще немає). Це дуже інтуїтивно: ви живете в «зараз», і це «зараз» постійно рухається вперед, наче ліхтарик у темряві.

Етерналізм: Блок-всесвіт

Етерналісти (серед яких був і Альберт Ейнштейн) вважають, що час — це четвертий вимір, подібний до довжини, ширини та висоти. Уявіть всесвіт як довгу буханку хліба. Кожна «скибочка» — це окремий момент часу. Те, що ми називаємо «зараз» — це просто місце, де ми перебуваємо в цій буханці.

• Ваше народження, ваш сьогоднішній сніданок і ваша смерть існують одночасно у структурі блок-всесвіту.

• Просторові аналогії: те, що ви зараз у Києві, не означає, що Париж перестав існувати. Те саме і з часом: те, що ви зараз у 2026 році, не означає, що 1920-й або 2100-й рік кудись зникли.

Чому Ейнштейн мав рацію?

Згідно з теорією відносності, не існує єдиного для всіх «Зараз». Час тече по-різному залежно від вашої швидкості та гравітації. Якщо два спостерігачі рухаються з різними швидкостями, їхні «теперішні моменти» не збігатимуться. Це означає, що «Зараз» — це не об'єктивна риса всесвіту, а суб'єктивна точка зору.

Метафізичний наслідок: Якщо етерналізм правильний, то час не «тече». Ми просто подорожуємо крізь застиглу структуру. Це вбиває ідею про те, що ми можемо «змінити» майбутнє, адже майбутнє вже там, воно так само реальне, як і гора за обрієм, до якої ви ще не дійшли.

Простір як сцена чи як мережа: Чи існує «ніде»?

Уявіть, що ви могли б клацнути пальцями і видалити зі всесвіту всі зірки, планети, атоми та світло. Що залишиться? Тут метафізика розколюється на два табори: субстанціалізм та реляціонізм.

Ньютон: Простір як порожня сцена (Субстанціалізм)

Ісаак Ньютон вважав простір «абсолютним». Для нього це гігантський, нескінченний порожній контейнер, який існував би, навіть якби в ньому нічого не було. Простір у Ньютона — це сцена театру, яка стоїть готовою ще до того, як прийдуть актори і принесуть декорації. Божественне «вмістилище» всього сущого.

Лейбніц: Простір як мережа стосунків (Реляціонізм)

Готфрід Лейбніц категорично не погоджувався. Він стверджував: простір — це не «річ», це лише спосіб опису стосунків між об’єктами.

• Якщо немає об’єктів А і Б, то немає і «відстані» між ними.

• Видалити всі об’єкти і залишити простір — це все одно, що видалити всіх членів родини і сподіватися, що «родинне дерево» залишиться висіти в повітрі. Простір без речей — це логічна нісенітниця.

Ейнштейн та «тканина» реальності

У ХХ столітті Ейнштейн помирив їх, але в дуже дивний спосіб. Він показав, що простір — це не порожнеча (як думав Лейбніц), але й не жорстка сцена (як думав Ньютон). Простір-час — це пластична тканина. Масивні об'єкти (зірки) прогинають її, як важка куля прогинає батут. Те, що ми називаємо гравітацією — це просто рух по кривизні цієї «тканини».

Метафізичний висновок: Ми не «знаходимося» в просторі. Ми є частиною його геометрії. Якщо простір може стискатися, розтягуватися і навіть рватися (як у чорних дірах), то він — не просто фон. Це активний гравець, який диктує матерії, як їй рухатися, поки матерія диктує простору, як йому вигинатися.

Причинність: Велика ілюзія Г’юма

Шотландський філософ Девід Г’юм у XVIII столітті здійснив справжню інтелектуальну диверсію. Він запитав: «Чи бачив хтось із вас саму причинність?».

Більярдні кулі та звичка

Уявіть, що одна більярдна куля вдаряє іншу, і друга починає рухатися.

• Що ви бачите насправді? Ви бачите рух кулі А, потім контакт, а потім рух кулі Б.

• Ви не бачите «причинної сили», яка передається від однієї до іншої.