Розділ 2: «Привид у машині: Таємниця свідомості»

Розділ 2: «Привид у машині: Таємниця свідомості»

Когіто Декарта: Чому «Я мислю» — єдина точка опори у всесвіті

У XVII столітті Рене Декарт вирішив провести найрадикальніший експеримент в історії людства. Він вирішив засумніватися абсолютно в усьому.

Радикальний сумнів

Декарт міркував так:

• Мої органи чуття часто мене обманюють (оптичні ілюзії, марення). Отже, я не можу їм довіряти.

• Можливо, я зараз сплю і все, що я бачу — лише сон? Цілком можливо.

• Ба більше, можливо, існує «злий демон», який транслює мені в мозок фальшиву картинку світу, а насправді нічого не існує — ні неба, ні землі, ні мого власного тіла.

Це був перший в історії сценарій «Матриці». Декарт шукав хоча б одну істину, яку неможливо спростувати жодним сумнівом. І він її знайшов.

Cogito Ergo Sum

Навіть якщо мене обманює демон, навіть якщо світ — це сон, має бути той, кого обманюють. Щоб сумніватися, треба мислити. А щоб мислити, треба існувати. Так народилася знаменита формула: «Я мислю, отже, я існую».

Перше «Я» в порожнечі

Цей момент став поворотним для метафізики. Декарт виявив, що свідомість — це не просто частина світу. Це фундамент, з якого ми взагалі починаємо цей світ будувати. Все інше (стільці, планети, інші люди) — це гіпотези. Моє власне існування — єдиний неспростовний факт.

Метафізичний наслідок: Декарт створив величезну прірву між «Річчю мислячою» (Res cogitans) та «Річчю протяжною» (Res extensa — матерією). Він «зачинив» свідомість усередині голови, зробивши її чимось зовсім іншим, ніж фізичний світ. З цього моменту людство почало мучитися питанням: якщо я — це нематеріальна думка, то як я примушую свою матеріальну руку підняти чашку кави? Як дух штовхає матерію?

Дуалізм проти Монізму: Чи є душа «водієм» тіла, чи це лише електрика в м’ясі?

Це фундаментальне роздоріжжя метафізики. Уявіть, що ви вирішили підняти руку. Ваша думка («хочу підняти руку») миттєво перетворюється на фізичний рух. Як нематеріальне бажання штовхає фізичні атоми?

Дуалізм: Дві паралельні реальності

Декарт і його послідовники — дуалісти. Вони вірять, що світ складається з двох різних субстанцій:

1. Дух (Свідомість): Не має ваги, форми, не займає місця в просторі.

2. Матерія: Має масу, об’єм і підкоряється законам фізики.

Проблема дуалізму в тому, що він не може пояснити точку контакту. Декарт навіть припускав, що душа з’єднується з тілом через шишкоподібну залозу в мозку. Але це не вирішує питання: як «ідея» може натиснути на «білок»? Це все одно, що намагатися змінити траєкторію більярдної кулі за допомогою молитви.

Монізм: Все є одне

Моністи вважають, що світ зроблений з одного-єдиного «тіста». Але тут вони розходяться на два табори:

• Матеріалісти (Фізикалісти): Кажуть, що існує тільки матерія. Свідомість — це просто складний танець нейронів. Кохання — це хімія, думка — це електричний імпульс. Ваше «Я» — це ілюзія, яку створює біологічний комп'ютер у вашій черепній коробці.

• Ідеалісти: Як ми вже згадували, кажуть, що існує тільки розум, а матерія — це лише спосіб, у який розум сприймає інформацію.

Спіноза та Нейтральний монізм

Був ще один цікавий погляд — Бенедикт Спіноза запропонував ідею, що Свідомість і Матерія — це лише два боки однієї медалі. Як одна й та сама людина може бути одночасно «батьком» для сина і «сином» для батька, так і субстанція всесвіту проявляється для нас або як думка, або як об'єкт.

Метафізичний виклик: Якщо ви матеріаліст — ви заперечуєте свободу духу. Якщо ви дуаліст — ви не можете пояснити, чому алкоголь чи травма голови змінюють вашу особистість.

Ми застрягли посередині: ми відчуваємо себе «привидами», але наша «машина» (тіло) диктує нам умови.

«Важка проблема» Чалмерса: Чому ми не біороботи?

Чалмерс розділив дослідження розуму на дві категорії: «легкі» проблеми та одну Важку проблему.

«Легкі» проблеми (які насправді дуже складні)

Це питання про те, як мозок фокусує увагу, як ми розрізняємо кольори, як пам’ять зберігає дані. Вони називаються «легкими», тому що у нас є метод їх вирішення — нейробіологія. Ми можемо простежити шлях фотона від сітківки ока до зорової кори мозку. Це питання механіки.

Важка проблема: Таємниця Кваліа

Але тут виникає затик. Чому обробка інформації в мозку «супроводжується» внутрішнім переживанням? Чому, коли ви їсте шоколад, ви не просто отримуєте сигнал про рівень глюкози, а відчуваєте цей специфічний, солодкий, оксамитовий смак?

Ці суб’єктивні відчуття називаються Кваліа (qualia).

• Кваліа — це «як воно відчувається»: біль від уколу, синява неба, аромат кави.

Прірва пояснення

Уявіть, що ми побудували суперкомп'ютер, який ідеально імітує людський мозок. Він реагує на світло, уникає пошкоджень, «спілкується». Але чи «світиться» у нього всередині ліхтарик свідомості? Чи він просто виконує алгоритми в темряві?

Чалмерс стверджує: навіть якщо ми будемо знати положення кожного атома в мозку, ми все одно не зрозуміємо, чому виникає відчуття «Я». Фізика описує функції та структури, але вона мовчить про внутрішній досвід.

Метафізичний висновок: Якщо наука не може пояснити Кваліа через фізику, можливо, свідомість — це така ж фундаментальна властивість всесвіту, як простір, час або маса? Можливо, вона не «виникає» в мозку, а присутня в самому фундаменті реальності?