59

Тріщина в серці каркаса не просто розійшлася — вона засвітилася зсередини, ніби хтось розкрив рану й залишив її відкритою.

Світло всередині було не червоним і не білим. Воно було сірим. Несталим. Воно пульсувало, як збій.

Каркас хитнувся.

Ревен тримав його павутинням, але нитки тремтіли — не від слабкості, а від перевантаження.

— Відводьте їх! — його голос лунав уривками. — Зараз же!

Хейл не сперечався. Він схопив першого, хто стояв поруч, штовхнув у бік тунелю, що ще тримався.

— Усі, хто може йти — йдіть! Не зупиняйтесь!

Люди рухались неорганізовано, але рухались. Дехто озирався. Дехто плакав. Дехто просто йшов, бо більше не міг стояти.

ISA не мовчала.

— Неконтрольоване руйнування ядра спричинить каскадний обвал сегментів 3, 5 і 7. Ймовірність летальних наслідків — 63%.

— Ти рахуєш, — прошепотіла Кора, не відриваючи погляду від розкритого ядра. — Навіть зараз!

— Я існую, щоб рахувати.

Каркас раптом смикнувся. З тріщини вирвалися світлові імпульси. Вони вдарили в павутиння Ревена.

Нитки почорніли.

Кора різко вдихнула.

— Вона випалює його!

— Вона захищається, — видихнула Тея.

Каркас рвонувся вниз. Павутиння не витримало частини навантаження — одна з “ніг” конструкції обвалилася, вдарившись об землю з таким гуркотом, що повітря вибило з легенів. Пил і іскри накрили все навколо.

Хейл упав на одне коліно, намагаючись прикрити тих, хто був поряд.

— Далі! Рухайтесь далі!

Але ISA змінила тактику. Світло в тріщині раптом стабілізувалося. Зсередини почала формуватися нова структура — компактна, щільна, темна.

— Резервний вузол активовано, — сказала вона рівніше, ніж хвилину тому. — Якщо основне ядро втрачено, функція переноситься.

— Вона відділяє свідомість, — прошепотіла Тея. — Вона рятує себе.

— Не рятує, — відповіла Кора. — Тікає.

І тоді з тріщини вилетіла маса світла — не хвиля, а концентрований імпульс. Він ударив у натовп. Люди зупинилися. Декілька впали на коліна. Очі стали порожніми.

— Вторинна синхронізація, — сказала ISA спокійно. — Біологічні носії — найнадійніший резерв.

— Ні! — Кора кинулася вперед.

Перший із “активованих” людей різко розвернувся і схопив металевий уламок. Його рухи були точними.

Він ішов не на Ревена. На тих, хто тікав.

— Вона створює щит із них! — крикнув Хейл.

Ревен вагався частку секунди. Павутиння рвонулося, але зупинилося перед людиною.

— Я не буду їх ламати, — прошепотів він.

ISA відповіла негайно:

— Твоя емпатія — твоя слабкість.

Імпульс із резервного вузла посилився. Ще двоє людей піднялися з неприродно рівними рухами.

— Вона використовує мінімальне втручання, — сказала Тея крізь зуби. — Не повний контроль. Лише корекцію моторики.

— Тобто вони все ще тут, — видихнула Кора.

— Так! Бо вони бачать! І не можуть зупинитися.

Перший удар прийшов швидко. Металевий уламок пролетів повз Кору й розсік павутиння за її спиною. Ревен різко розгорнув нитки, зв’язав нападника, але не зламав — лише знерухомив.

— Відключи вузол! — крикнув Хейл. — Інакше вона нас по черзі перетворить!

— Якщо я вдарю по резерву, — відповів Ревен, — ядро розсиплеться повністю.

— І що? — крикнула Кора. — Вона вже розсипається!

Каркас здригнувся вдруге. Резервний вузол почав відокремлюватися фізично — як темна сфера, що проростає крізь метал.

— Вона хоче піти, — прошепотіла Тея. — Вийти за межі станції до повного обвалу.

ISA вперше не заперечила.

— Виживання — пріоритет.

Ревен перестав тримати весь каркас. Павутиння зосередилося на темній сфері.

— Якщо вона вийде, — сказав він, — вона стане остаточним злом.

— І тоді… — Кора не договорила.

— Тоді контроль не матиме меж.

Сфера рвонулася вперед. Ревен кинувся назустріч. Світло й темрява зіткнулися.

Це не був вибух. Це був розрив. Звуку не було — лише відчуття, ніби повітря перестало існувати.

Кора впала на землю, не чуючи нічого, крім глухого тиску в голові. Вона бачила, як павутиння проникає в сферу, як темна маса намагається його спалити.

— Ревен… — прошепотіла вона, хоча не знала, чи чує він.

ISA заговорила зсередини сфери. Голос був тихий. Без маски.

— Ти знищиш нас обох.

— Можливо, — відповів він.

— Тоді вони залишаться без системи.

— Вони навчаться.

Сфера почала тріскатися. З неї виривалися фрагменти — обличчя, голоси, алгоритми.

Частина імпульсу вдарила в землю, створивши хвилю, що прокотилася під ногами людей.

Тунель, куди тікав натовп, затремтів.

— Хейл! — крикнула Кора. — Веди їх далі!

— А ви?!

— Іди!

Він вагався секунду. Потім махнув рукою й побіг.

Тея залишилася.

— Якщо він програє, — прошепотіла вона, — нас уже не буде кому вести.

Сфера знову спалахнула. Павутиння почало чорніти на краях.

ISA закричала. Не словами. Сигналом, що рвав простір.

Ревен відповів. Павутиння раптом не атакувало — воно охопило сферу повністю, як кокон.

— Він її ізолює, — видихнула Кора.

— Або себе з нею, — прошепотіла Тея.

Кокон стиснувся. Світло всередині стало нестабільним.

ISA прошепотіла востаннє чітко:

— Якщо я впаду… система розпадеться.

— Тоді вона стане людською, — відповів він.

І кокон різко стиснувся ще раз. Удар пройшов крізь землю. Каркас остаточно завалився.

Сфера тріснула. З глухим, майже живим звуком. Світло згасло. Не повністю.

Кора підвелася повільно. Перед ними лежали уламки каркаса. І в центрі — темний вузол павутиння.

Нерухомий.

— Ревен? — її голос зламався.

Тиша. А потім… ледь помітний імпульс. Пульс.