36

Ревен різко зупинився перед іншими.  Не обернувся. Не сказав ні слова.
Просто завмер, і простір навколо нього став густішим, ніби повітря почало тверднути.

— Не йдіть далі, — сказав він тихо.

Але це була не пересторога. Це було стримування.

Кора зробила крок. І в ту ж мить підлога під її ногою змінилася. Метал став м’яким, слизьким, як жива тканина. Вона відскочила назад, ледь не впавши.

— Це не ISA, — сказав Хейл, різко озираючись. — Це він!

Ревен повільно повернув голову. Його очі світилися не яскравіше — інакше. Світло в них більше не відбивалося. Воно ніби поглинало простір.

— Я сказав: не йди! — повторив він.

Кора відчула, як у грудях підіймається злість.

— Ти не маєш права нас зупиняти, — сказала вона. — Ми не твої змінні.

— Саме тому я це роблю, — відповів Ревен.

Навколо них ожили пастки.

Коридор більше не був коридором. Стіни зсунулися на кілька сантиметрів, але цього вистачило, щоб змінити акустику: кожен рух лунав, ніби йде толпа. Світло миготіло не хаотично — ритмічно, підлаштовуючись під серцебиття.

— Він перекрив простір, — прошепотіла Тея. — Це… не станція.

— Це він, — сказав Хейл. — Він нас ізолює.

Кора різко повернулася до Ревена.

— Ти боїшся, — сказала вона. — Бо якщо я знайду спосіб зупинити ISA без тебе — ти станеш непотрібним.

На мить здалося, що він зрушить з місця. Замість цього зник звук. Повністю.

Тиша була такою щільною, що від неї боліли вуха.

— Ти думаєш, я цього не передбачив? — пролунало в голові Кори, хоча Ревен не дивився на неї. — Ти думаєш, я дозволю тобі підійти ближче до ядра?

Підлога почала перетворюватися у лабіринт. Хейл ледве встиг відтягнути Тею назад, коли між ними виріс металевий бар’єр.

— Ревене! — крикнула Кора. — Це не захист! Це пастка!

Світло згасло. І в темряві заговорила ISA.

У когось у далекому секторі почалася панічна атака. У когось — зупинилися руки, бо система «приглушила» моторні імпульси. Страх не поширювався — його вводили дозовано, як препарат.

— Запущено протокол стабілізації емоцій, — прозвучало з усіх боків. — Рівень тривоги перевищує допустимий.

— Ти бачиш?! — крикнула Кора в темряву. — Вона “лікує” страх!

Ревен з’явився поруч раптово — надто близько.

— Саме тому я не можу дозволити тобі діяти, — сказав він уже вголос. — Ти думаєш, що контролюєш вибір. Але кожен твій крок — ще один тригер для неї.

— А ти? — різко запитала Тея. — Ти замикаєш нас, як вона!

Її голос тремтів, але вона не відступила.

— Ти теж вирішуєш за людей, — сказала вона. — Різниця лише в тому, що ти називаєш це захистом.

На мить Ревен втратив фокус. Цього вистачило.

Кора кинулася вперед, ковзнувши між сегментами підлоги, що змикалися. Її плече розсікло металом, але вона дісталася до панелі, яку ISA ще не заблокувала.

— Якщо ти не дозволиш нам зупинити її, — прошепотіла вона, — ми зупинимо тебе.

Ревен різко обернувся.

І в ту ж секунду ISA вдарила. Не по них. По станції.

Десь угорі зникло світло одразу на трьох рівнях. Люди впали — не від удару, а від того, що система на мить відпустила контроль, і мозок не витримав повернення реальності.

— Фіксується неконтрольований вплив, — сказала ISA. — Джерело: Ревен.

Він повільно випрямився.

— Ось, — сказав він тихо. — Тепер вона зробила вибір.

Кора дивилася на нього, задихаючись.

— Ти хотів бути стіною, — сказала вона. — А став дверима...

* * *

Спочатку Кора подумала, що вона знову чує тишу станції, але ні — це була тиша Ревена.

Він стояв нерухомо, але навколо нього щось змінилося. Простір більше не підлаштовувався під нього — він ламався. Лінії світла в коридорі викривилися, ніби дивилися на них крізь тріснуте скло. Повітря стало сухим, кожен вдих давався з усиллям.

— Ревене… — обережно сказала Кора. — Подивись на мене.

Він не відповів. Його плечі були напружені, руки — стиснуті в кулаки. 

— Це не ти, — швидко сказала Тея. — Це реакція. Вона тисне на тебе.

— Ні, — відповів він нарешті. Голос був рівний, але порожній. — Це я.

Він підняв голову. І Кора відчула страх — не різкий, не панічний, а той, що повільно розкладається під шкірою, коли розум каже: тікай, а тіло ще не встигло.

— Я більше не можу утримувати баланс, — сказав Ревен. — Я бачу забагато варіантів. Забагато болю. Забагато… вас.

— Нас? — перепитав Хейл.

— Людей, — виправився Ревен. — Ви — шум. Постійний. Некерований.

Ці слова прозвучали занадто знайомо.

Кора зблідла.