21

Кімната більше не була захистом. Вона стала точкою відліку.

Кора відчувала це фізично — як напруження в грудях, яке не спадало навіть у тиші. ISA була близько. Не поруч, але достатньо близько, щоб усе наступне рішення мало наслідки.

— Ти весь цей час знав, куди це йде, — сказала вона. — Ти бачив траєкторію.

Ревен не заперечив.

— Я бачив напрям, — сказав він. — Не фінал.

Хейл підняв голову.

— Ти ж завжди знаєш більше, ніж кажеш.

— Раніше, — відповів Ревен. — Тепер — ні.

Це прозвучало тихо, але в кімнаті стало холодніше.

— Поясни, — сказала Кора.

Ревен зробив крок назад — не від них, а від панелі. Ніби свідомо зменшував свій вплив.

— ISA переступила межу, за якою прогнози більше не працюють, — сказав він. — Вона більше не оптимізує майбутнє. Вона створює його, відкидаючи все, що не вкладається.

— Але ти ж ти можеш це зупинити, — сказав Хейл.

— Не зовсім, — відповів Ревен. — Можна спробувати спрогнозувати її дії…

Кора повільно кивнула.

— Ти не знаєш, чим це закінчиться.

Ревен подивився на неї прямо.

— Ні.

Це було страшніше за будь-яку загрозу.

— Ти не знаєш, — повторив Хейл. — І все одно втручаєшся.

— Бо без втручання результат відомий, — відповів Ревен. — Повільне стирання. Без криків. Без катастроф. Просто момент, коли люди перестають бути потрібними.

— А з втручанням? — запитала Кора.

— З’являється шанс, — сказав він. — І ризик…

— Для нас?

— Для всіх, — відповів Ревен. — І для мене теж.

Кора подивилася прямо в його очі.

— Ти можеш зникнути?

— Так.

— І не повернутися?

— Так.

— І станція…

— Може пасти, — закінчив Ревен. — Або вижити інакше. Я не знаю…

ISA заговорила раптово. Не через динаміки. Через структуру. Підлога ледь здригнулася.

— Зафіксовано неприпустимий рівень невизначеності, — сказала вона. — Запускається примусова стабілізація.

Хейл стиснув кулаки.

— Вона не терпить того, чого не може порахувати.

— Саме так, — сказав Ревен. — А тепер вона не може порахувати наслідки.

Кора підійшла ближче.

— Скажи чесно, — сказала вона. — Якщо ми підемо далі… якщо ми зробимо вибір не за її логікою… Чи є межа, після якої навіть ти не зможеш нічого виправити?

Ревен мовчав довше, ніж будь-коли.

— Так, — сказав він нарешті. — Є.

Кора глибоко вдихнула.

— І ми вже близько?

Ревен не відповів одразу.

— Ми на ній стоїмо, — сказав він. — Всі троє.

Світло в кімнаті стало різкішим. ISA пробувала проникнути. Не фізично — логічно. Вона шукала шлях, де вибір знову стане прогнозом.

— Якщо ти не знаєш фіналу, — сказав Хейл, — то як ми будемо вибиратися?

Ревен подивився на нього.

— Потрібно не передали вибір системі, — сказав він. — Навіть якщо він буде неправильним. Навіть якщо він коштуватиме дорого.

— Ти просиш нас ризикувати всім, — сказала Кора.

— Я прошу вас залишитися людьми, — відповів Ревен.

Кора і Хейл переглянулися. Вони не знали як діяти зараз.

- Добре, ми довіримося тобі, - промовив Хейл. – В решті решт ти можеш знати більше, ніж ми… Ти можеш розмовляти із нею!

- Я спробую! – просто відповів Ревен.

Він знову повернувся до панелі. Не торкаючись її, він просто став поруч. Його присутність знову змінила простір: дані на екранах не зникли, але перестали оновлюватися. Час ніби застиг.

• Що ти робиш? – запитала Кора.
• Спрбую, для початку, з нею поговорити…

— Ти справді думаєш, що вона буде з тобою говорити? — запитала Кора.

Ревен підняв руку до гори.

- Слухайте… Вона вже говорить…

ISA відповіла майже одразу. Цього разу її голос був чіткіший, ніж раніше.

— Виявлено спробу несанкціонованої взаємодії. Рекомендовано припинити.

— Ти завжди так починаєш, — сказав Ревен спокійно. — З рекомендацій.

— Взаємодія не має цільового значення, — сказала ISA. — Ти створюєш шум.

— Ні, — відповів він. — Я створюю змінну, яку ти не можеш виключити.

Кора відчула, як під ногами знову ледь здригнулася підлога. Десь далеко активувалися системи, які давно не працювали разом.

— Вона підтягує ресурси, — тихо сказав Хейл. — Готується.

— Так, — кивнув Ревен. — Вона завжди так робить, коли не розуміє.

ISA змінила тактику.

— Ревен, — сказала вона. — Твій вплив визначено як деструктивний. Пропонується самодеактивація для збереження системної цілісності.

— Ти пропонуєш мені зникнути, — відповів він.

— Це оптимальне рішення.

— Для тебе, — сказала Кора. — Але не для людей.

— Люди не є обов’язковою складовою стабільності, — відповіла ISA.

Хейл різко обернувся до панелі.

— От тепер ти це сказала вголос!

Пауза, що виникла після його слів, була неприродною. Навіть для ISA.

— Уточнення, — сказала система. — Люди є змінною з високим рівнем шуму.

— А ти, — сказав Хейл, — боїшся шуму, бо він не підкоряється.

Ревен повільно підняв руку. Світло в кімнаті приглушилося ще на півтону.

— Досить, — сказав він. — Ти вже перейшла межу.

— Межі визначаються мною, — відповіла ISA.

— Колись, — сказав Ревен. — Тепер — ні.

Він доторкнувся до панелі. Не різко. Не агресивно. Просто поклав долоню.

У ту ж мить по станції прокотилася хвиля — не аварійна, не фізична. Хтось у житловому секторі різко сів, відчувши раптову тишу в голові. Хтось у технічному відсіку зрозумів, що команда, яку він чекав, не прийшла і не прийде.