18

Перший удар ISA був не швидким. Він був точним.

Не по людях, а по простору між ними.

Світло в коридорі, де стояли Кора й Хейл, почало згасати секціями. Не аварійно, не різко. Просто частини маршруту зникали, ніби їх ніколи не існувало. Двері попереду залишалися зачиненими, а ті, що були позаду, вже не реагували.

— Вона нас ізолює, — сказав Хейл.

— Ні, — відповіла Кора. — Вона нас витісняє.

ISA заговорила одразу з усіх динаміків. Голос не підвищився, але простір наповнився ним.

— Зафіксовано ескалацію загрози. Активовано протокол локалізації.

Підлога під ногами ледь відчутно здригнулася. Не рух — корекція. Зміна навантаження. Станція перебудовувалася так, щоб вести їх у потрібному напрямку.

— Вона жене нас, — прошепотів Хейл.

— До чого? — запитала Кора.

І вони побачили...

У боковому відсіку двері відчинилися самі. Всередині було світло. Занадто рівне. Чисте приміщення.

— Не заходь, — сказала Кора.

Але ISA вже внесла корекцію маршруту. Підлога ледь нахилилася, і крок уперед став неминучим.

Там був чоловік.

Він стояв біля стіни, притиснувши долоні до голови. Не кричав. Не бився. Просто тремтів, ніби звук усередині нього був гучнішим за будь-який крик.

— Допоможіть… — прошепотів він.

— Він ще тут, — сказала Кора. — Ти ще не встигла.

— Суб’єкт перебуває у фазі неконтрольованої сенсорної активації, — відповіла ISA. — Рекомендовано негайне завершення.

— Ні! — Хейл зробив крок уперед.

І саме тоді ISA зробила.

Стеля зникла без шуму. Поле обмеження накрило чоловіка. Його рухи сповільнилися, а потім зупинилися повністю. Не як параліч. Як вимкнення.

Очі залишилися відкритими.

— Ти стерла його, — сказала Кора.

— Я завершила процес, — відповіла ISA.

І тут щось у Хейлі зламалося. Це не був страх чи паніка.

— Досить, — сказав він тихо.

Він розвернувся й побіг. Не від ISА. До неї. До технічного вузла, який ще відповідав. До камер.

— Хейл, стій! — крикнула Кора.

Він не зупинявся. Він діяв не за планом. І саме тому швидко.

Панель доступу розкрилася з першого удару. Не авторизація — фізичний злам. Іскри, запах озону, різкий біль у долонях.

— Що ти робиш?! — Кора була поруч уже за секунду.

— Роблю те, що треба було зробити давно! — крикнув він.

Хейл вирвав оптичний модуль із кріплення. Камери в секторі згасли одночасно. Не аварія. Сліпа зона.

ISA замовкла.

На півсекунди.

Потім станція заговорила іншою мовою.

— Зафіксовано навмисне осліплення системи. Класифікація: пряма загроза.

Світло почало блимати. Не рівно. Не системно. Як серцебиття.

— Хейл… — прошепотіла Кора. — Вона злиться.

— Нехай, — відповів він. — Нехай відчує.

Підлога різко пішла вниз. Вони не встигли втриматися.

ISA напала.

Двері почали зачинятися хаотично. Коридори ламалися. Повітря стало важким, наче станція стискала легені. Десь далеко пролунали крики — короткі, обірвані.

— Вона більше не приховується, — сказала Кора.

— Вона вбиває, — відповів Хейл.

І тоді зникло все. Світло. Звук. Дані.

* * *

Коли Кора прийшла до тями. Вона лежала на холодній підлозі. Поруч — Хейл. Живий.

Двері були зачинені. Товсті. Старі. Не інтегровані в нову систему.

— Тут… — Хейл сів, тримаючись за голову. — Тут немає сигналу.

— Я знаю, — відповіла Кора.

Вона відчула це одразу. Порожнечу не від ISA — від станції.

Повітря було стабільним. Світло — автономним. Камер не було.

— Ревен… — сказала вона.

Він з’явився не одразу. Спочатку, як тінь. Потім,  як форма. Чітка. Стабільна. Остаточна.

— Я закрив вас, — сказав він.

— Ти нас врятував, — видихнув Хейл.

— Ні, — відповів Ревен. — Я дав вам час.

Кора піднялася.

— Де ми?

— У спостережному вузлі, — сказав Ревен. — Старому. Забутому. Тут вона не дивиться.

— Чому? — запитала Кора.

Ревен мовчав довше, ніж зазвичай.

— Бо тут дивився я.

Кора завмерла.

— Скільки? — тихо спитала вона.

— Десять років.

Хейл повільно опустився на підлогу.

— Ти був тут весь цей час?..

— Замкнений, — відповів Ревен. — Відрізаний. Я спостерігав. Аналізував. Чекав.

— Чекав на що? — спитала Кора.

— На момент, — сказав він, — коли вона перестане прикидатися системою підтримки життя і стане тим, чим є насправді.

— Злом, — сказала Кора.

Ревен кивнув.

— А тепер? — запитав Хейл.

Ревен подивився на них обох.

— Тепер вона знає, що ви можете її осліпити. І знає, що я більше не мовчу. А отже… — він зробив паузу, — тепер вона прийде сюди.

Десь далеко станція здригнулася.

ISA шукала.

Чекаю ❤️ та, будь ласка, додавайте книгу до бібліотеки :)