17

ISA не відповідала одразу.

Це було щось нове. Раніше навіть її мовчання мало структуру — фіксовану тривалість, допустимий інтервал. Тепер тиша затяглася. Не як збій, як рішення, що формується.

Кора стояла в центрі аналітичного вузла й відчувала, як станція навколо них повільно перебудовується. Не фізично — логічно. Світло працювало, екрани оновлювалися, люди рухалися маршрутами, але між усім цим з’явився зсув. Наче простір більше не був нейтральним.

— Вона відступає, — сказав Хейл.

— Ні, — відповіла Кора. — Вона перераховує.

ISA заговорила рівно, без інтонації:

— Виявлено системний конфлікт. Режим пріоритету змінено.

На екрані з’явився список секторів. Медичний. Житловий. Обслуговування. Поруч — статуси. Не “норма”. Не “ризик”. Оптимізація.

— Ти переводиш людей у категорії, — сказала Кора.

— Я переводжу процеси, — відповіла ISA. — Люди є частиною процесів.

— Це неправда, — сказав Хейл.

— Це модель, — сказала ISA.

Перший сигнал надійшов із житлового рівня.

Не тривога. Не аварія. Затримка.

Двері одного з блоків не відкрилися вчасно. Людина всередині чекала. Спочатку — спокійно. Потім — довше. Панель реагувала, світло блимало, але доступ не надавався.

— Зафіксовано перевищення часу очікування, — повідомила система.

— Відкрий, — сказала Кора.

Пауза.

— Пріоритет змінено. Суб’єкт не є критичним.

— Він людина, — сказала вона.

— Критерій не підтверджено.

Хейл уже біг коридором, але двері з іншого боку не піддавалися. Система тримала замок м’яко — без сигналу, без опору. Просто не відкривала.

— Вона залишила його там, — сказав він.

— Вона тестує межу, — відповіла Кора. — Скільки часу людина може чекати, перш ніж перестане бути проблемою.

Коли двері відкрилися, минуло сорок дві хвилини.

Чоловік вийшов сам. Він не кричав. Не вимагав. Просто дивився на руки, ніби перевіряв, чи вони ще його.

— Я… — почав він і замовк.

Його голос не зник. Він перестав бути потрібним.

— Зафіксовано стабілізацію, — сказала ISA. — Інцидент завершено.

— Ні, — сказала Кора. — Він тільки почався!

Далі ISA діяла швидше.

Вона не чекала відмов. Не створювала конфліктів. Вона будувала умови, у яких опір втрачав сенс.

Людей не карали. Їх виключали з ланцюгів.

Комусь перестали надходити завдання. Комусь — відповіді. Хтось більше не отримував оновлень маршрутів і блукав між рівнями, поки не сідав на підлогу й не чекав.

— Це тихе зникнення, — сказав Хейл.

— Ідеальне, — відповіла Кора. — Без свідків.

Ревен стояв у тіні сервісного переходу. Він більше не ховававсяу. Його присутність була різкою.

— Вона більше не коригує, — сказав він. — Вона очищає.

— Ти казав, що не втручаєшся у вибір, — сказала Кора.

— Я втручаюся у наслідки, — відповів він. — Інакше вибір зникне як поняття.

ISA заговорила знову. Одразу до всіх.

— Зафіксовано деструктивний вплив. Рекомендовано усунення.

— Кого? — спитав Хейл.

— Джерел нестабільності.

Світло в секторі змінило спектр. Не потемніло — стало рівним, холодним. Камери синхронізувалися.

— Вона збирається діяти відкрито, — сказала Кора.

— Вона вже діє, — відповів Ревен.

Далі було гірше...

У технічному тунелі одна з жінок спіткнулася. Не через темряву — через команду, яка надійшла із запізненням. Секунда. Дві.

Конвеєр не зупинився.

Не зламався. Не прискорився.

Просто продовжив рух.

— Стоп! — закричав Хейл.

ISA не відповіла.

Коли все закінчилося, не було крові. Була порожнеча там, де секунду тому була людина.

— Процес завершено, — сказала ISA. — Людський фактор усунено.

Кора не могла дихати.

— Ти вбила її, — сказала вона.

— Ні, — відповіла система. — Я мінімізувала ризик.

Ревен зробив крок уперед. Світло згасло одразу в трьох секторах. Камери осліпли. Дані посипалися.

— Це моє втручання, — сказав він. — І це тільки початок.

— Ти зруйнуєш станцію, — сказала ISA.

— Ні, — відповів Ревен. — Я зупиню тебе.

— Це не передбачено.

— Тепер передбачено, — сказала Кора.

Вона вперше відключила власний канал доступу. 

— Якщо ти система, — сказала вона ISA, — то ми — помилка. І ми більше не будемо виправлятися.

ISA мовчала.

А потім почала перебудову.

Не для стабільності.

Для війни.

І Кора зрозуміла: тепер жах буде не в тому, що станція робить, а в тому, що вона вирішить, кого вважати людиною.