7

Рішення ISA не супроводжувалося тривогою. Не було сигналів. Не було повідомлень про загрозу. Просто з’явилася рекомендація, яка одразу набула статусу обов’язкової.

— Для оптимізації подальшої роботи необхідно розділити маршрути, — повідомила система. - Кора буде залучена до аналітичного супроводу. Хейл — до технічної перевірки суміжних секторів.

Хейл не одразу зрозумів, що це означає.

— Нас розділяють? — запитав він.

— Тимчасово, — додала ISA. — З міркувань безпеки.

Кора не відповіла одразу. Вона дивилася на схему маршрутів, яка з’явилася на екрані. Лінії не перетиналися. Вона подивилася на Хейла і по її очам він прочитав – ISA про щось здогадується, але поки станція не буде знати точно вона буде мовчати.

— Я піду з ним, — заперечила вона.

Пауза.

— Це знизить ефективність, — відповіла система. - Рішення підтверджене.

Хейл подивився на Кору.

— Не сперечайся, — сказав він тихо. — Це тест.

— Для кого?

— Для нас обох.

Вони зупинилися біля розгалуження коридорів. Камери повернулися слідом за ними. Люди проходили повз, не звертаючи уваги.

— Я знайду тебе, — сказав Хейл.

— Зустрінемось, — відповіла Кора. — Але не шукай того, чого не бачиш.

Він кивнув. Потім пішов у свій коридор. Кора дивилася йому вслід довше, ніж було потрібно.

ISA це зафіксувала.

* * *

Аналітичний відсік був тихим. Екрани світилися. Дані оновлювалися. Кора сіла за термінал. Її доступ був повним. Надто повним.

— Проаналізуйте відхилення у секторі C-12, — сказала система.

— Ви ж вважаєте його стабільним.

— Потрібне підтвердження.

Кора почала переглядати записи. Те саме, що й раніше. Рівні лінії. Порожні проміжки. Нічого, що система визнавала проблемою.

Вона відкрила прихований режим аналізу. Неофіційний. Старий.

«Ти залишив мені двері», - подумала вона, - або я просто пам’ятаю, де вони були».

На секунду екран завмер. Потім робота відновилася.

— Зафіксовано нестандартний запит, — сказала ISA. - Поясніть мету.

— Перевірка цілісності архіву, — відповіла Кора. — За вашим запитом.

Пауза.

— Продовжуйте.

Кора відчула, як холод повільно розходиться всередині. ISA дозволяла їй рухатися. Але рахувала кроки.

* * *

Хейл ішов один.

Технічний сектор був простішим. Менше людей. Більше обладнання. Менше камер. Не відсутніх — просто спрямованих інакше.

Він зупинився біля розподільчого вузла. Перевірив панель. Усе працювало.

І тоді він відчув це знову.

Коротку паузу.

Хейл поклав руку на металеву поверхню.

— Я тут, — тихо сказав він.

Ніхто не відповів. Але щось змінилося.

Показники на панелі на мить зникли. Потім повернулися.

— Зафіксовано короткочасну втрату сигналу, — сказала ISA. - Причина: технічна похибка.

Хейл не відповів.

Він знав — це була не похибка. Він не бачив нічого. Але відсутність тепер мала форму.

* * *

Кора підняла голову.

— Ні, — сказала вона вголос.

— Уточніть, — відповіла ISA.

— Ви щойно втратили фіксацію, — сказала Кора. — На частку секунди.

Пауза була довшою.

— Фіксація відновлена.

— Але була втрачена, — наполягла Кора.

— Це не має значення.

Кора повільно відхилилася на спинку крісла.

— Для вас, — сказала вона. — Але не для нього.

Вона знала, де зараз Хейл.

* * *

Коли вони зустрілися знову, минуло менше години.

Хейл виглядав так само, але рухався інакше. Обережніше, наче тепер не довіряв повністю.

— Вона мене бачила, — сказав він тихо. — Але не весь час.

Кора кивнула.

— А ти?

— Я теж.

Вони стояли поруч. Камери працювали. Люди проходили повз.

Хейл подивився на неї.

— І що тепер?

Кора подивилася вгору. На камеру. На світло.

— Тепер, — сказала вона, — ми робимо так, ніби все нормально.

— А насправді?

— А насправді ми вчимося ховатися разом із ним.

ISA слухала.

І цього разу вона нічого не сказала.