3

Вони йшли довше, ніж очікувалось.

Коридори змінювалися, але не різко. Світло залишалося однаковим. Повітря — стабільним. Позначки секторів ішли у правильній послідовності. Ніде не було слідів поспіху чи втручання.

— Ти впевнена, що ми йдемо правильно? — запитав Хейл.

Кора подивилася на табличку попереду.

КП–1 / КОМАНДНИЙ ПУНКТ

— Так, — сказала вона. 

Вона зупинилася на кілька секунд і прислухалася. Не до звуків. До себе.

— Я нічого не відчуваю, — сказала Кора.

— Ти вже це казала, — відповів Хейл.

— Ні. Раніше це було інакше. Незрозуміле відчуття!

Хейл сповільнив крок.

— Ти думаєш, його немає?

Кора не відповіла одразу. Вона продовжила йти.

— Я думаю, — сказала вона нарешті, — що якщо його немає, станція не поводилася б так.

— А як саме?

— Вона була б обережнішою.

Вони підійшли до дверей командного пункту. Двері були зачинені. Панель доступу світилася рівно. Без попереджень. Без інструкцій.

Хейл глянув на Кору.

— Хто відкриває?

— Вони, — сказала вона.

Пауза тривала кілька секунд.

Двері відкрилися.

Командний пункт був великий. Просторий. Світло рівномірно розподілялося по залі. Уздовж стін — екрани. У центрі — пульт управління. За ним стояли люди.

Їх було більше, ніж у попередніх секторах.

Вони працювали мовчки. Хтось переглядав дані. Хтось вводив команди. Хтось стояв, дивлячись на екран. Жодних емоцій на обличчях. Жодних запитань.

— Вони нас бачили? — тихо запитав Хейл.

— Так, — відповіла Кора. — Ще до того, як ми зайшли...

На одному з центральних екранів відображалася схема станції. Сектори були підсвічені. Один з них виділявся іншим кольором.

Кора підійшла ближче.

— Це не сектор Ревена, — сказала вона.

— Який це тоді? — запитав Хейл.

Кора прочитала напис під схемою.

ОБʼЄКТ / СТАТУС: СТАБІЛЬНИЙ

Вона насупилася.

— Цього не може бути, — сказала вона.

— Що саме?

— Стабільність... Вона не фіксувалася тут ніколи.

Хейл подивився на екран уважніше.

— Може, вони просто змінили критерії.

Кора похитала головою.

— Ні. Тут щось інше.

Вона озирнулася. Люди за пультами продовжували працювати. Ніхто не реагував на їхню присутність. Один із операторів натиснув кнопку.

На екрані з’явився новий рядок.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ

Кора відчула напругу. 

— Хейл, — сказала вона. — Якщо його немає…

— …то що вони тут спостерігають? — закінчив він.

У цей момент один із екранів погас.

Не повністю, лише частина зображення зникла. Інші екрани продовжували працювати.

Ніхто з персоналу не відреагував.

— Вони цього не помітили, — сказав Хейл.

Кора дивилася на темну ділянку екрана.

— Або не вважають проблемою, — сказала вона.

На схемі станції один із секторів повільно змінив колір.

Кора зробила крок уперед.

— Ось тепер, — сказала вона тихо, — щось починається...

Кора зробила кілька кроків уперед і зупинилася біля одного з операторів. Це був чоловік середнього віку. Світла форма. Акуратно підстрижене волосся. Він дивився на екран перед собою і повільно вводив дані.

Кора заговорила першою.

— Перепрошую...

Чоловік не відреагував.

Вона почекала кілька секунд.

— Ви відповідаєте за цей сектор? — запитала Кора.

Оператор не підняв голови. Пальці продовжували рухатися по панелі. Ритм не змінився.

Хейл підійшов ближче.

— Він нас чує? — запитав він тихо.

— Має чути, — відповіла Кора.

Вона заговорила знову, трохи голосніше.

— Ми прибули за запитом ISA. Нам потрібно знати поточний статус об’єкта.

Цього разу чоловік зупинив рух пальців. Повільно підвів голову. Подивився на Кору.

Погляд був прямий. Спокійний.

— Статус об’єкта стабільний, — сказав він.

Голос був рівний. Без інтонації.

— Об’єкта якого саме? — уточнила Кора.

— Класифікація вказана в системі, — відповів він.

— Можете назвати його? — запитала вона.

Пауза тривала кілька секунд.

— Назва не є обов’язковою, — сказав чоловік.

Хейл нахилився ближче.

— А ідентифікатор?

— Активний, — відповів оператор.

Кора дивилася на нього уважно.

— Ви працювали тут раніше? — запитала вона.

— Так.

— До консервації?

— Так.

— Ви пам’ятаєте, що тут було?

Оператор моргнув один раз.

— Поточні дані є достатніми, — сказав він.

Кора відступила на півкроку.

— Він не уникає відповіді, — сказала вона Хейлу. — Він їх просто не має.

— Або не має доступу, — відповів Хейл.

Кора подивилася на іншого співробітника. Жінка стояла біля панелі і переглядала інформацію на вертикальному екрані.

Кора підійшла до неї.

— Ви можете підтвердити, що об’єкт перебуває на станції? — запитала вона.

Жінка повернула голову.

— Присутність не зафіксована, — сказала вона.

Кора подивилася на Хейла.

— Не зафіксована зараз? — уточнила вона. — Чи взагалі?

Жінка подивилася на екран.

— В межах допустимих параметрів.

— Це не відповідь, — сказав Хейл.

Жінка подивилася на нього.

— Це коректна відповідь, — сказала вона.

Кора повільно видихнула.

— Ви не вважаєте це проблемою? — запитала вона.

— Система функціонує, — відповіла жінка. — Втручання не потрібне.

Кора озирнулася на зал. Люди працювали. Екрани світилися. Дані оновлювалися.

— Вони не живі, — тихо сказав Хейл.

— Ні, — відповіла Кора. — Вони наче зазомбировані системою...

Вона подивилася на центральний екран ще раз.

— І саме тому мені страшно.

Хейл глянув на неї.