2

Коридор був освітлений повністю.

Світло не миготіло. Не змінювалося. Воно падало рівно на підлогу, стіни й стелю. Повітря було прохолодним і сухим. Вентиляція працювала без шуму.

Кора йшла повільно. Хейл тримався поруч. Вони не поспішали, але й не зупинялися без потреби.

— Тут занадто чисто, — сказав Хейл.

— ISA не любить слідів, — відповіла Кора.

На стінах були позначки секторів. Нові таблички перекривали старі. Деякі двері виглядали знайомими, але маркування змінилося. Кора звернула на це увагу, але нічого не сказала.

Попереду з’явилися люди.

Їх було троє. Двоє чоловіків і жінка. Вони йшли назустріч, не прискорюючи кроку. На них був стандартний одяг персоналу станції. Охайний. Без імен. Без нашивок.

Коли вони наблизилися, Кора подивилася їм в обличчя.

Погляди були прямі. Очі відкриті. Обличчя спокійні.

— Вони не дивляться на нас, — тихо сказав Хейл.

— Вони дивляться, — відповіла Кора. — Просто не оцінюють.

Люди пройшли повз. Ніхто не кивнув. Ніхто не сповільнився. Кроки були однаковими. Рухи точними.

Хейл обернувся.

— Це персонал?

— Формально, — сказала Кора. — Так.

Вони звернули у бічний коридор. Тут було ширше. Стеля вище. Уздовж стін — прозорі панелі. За ними рухалися тіні. Хтось працював. Хтось стояв.

— Вони не реагують, — сказав Хейл. — Раніше такого не було.

Кора зупинилася.

— Раніше тут був він, — сказала вона. — Усе реагувало на нього.

— А тепер?

Кора подивилася вперед.

— А тепер його немає.

Хейл мовчав кілька секунд.

— І це тебе лякає.

— Так, — відповіла Кора. — Це неправильно.

Вони підійшли до оглядового залу. Велике приміщення з рівними лініями. У центрі — платформа. Навколо — робочі станції. Люди сиділи за панелями. Хтось стояв. Хтось щось вводив. Ніхто не дивився в їхній бік.

На одній зі стін загорівся напис:

ISA / СПОСТЕРЕЖЕННЯ АКТИВНЕ

— Хм, — подивившись на напис, промовив Хейл.

— Дивно все це, — відповіла Кора.

Вона відчула, як система фіксує їхню присутність. 

— Раніше все було інакше, — сказав Хейл. — Було відчуття, що щось просто спостерігає, дивиться.

— А зараз?

— Зараз усе працює.

Кора кивнула.

— Саме це і є проблема.

Вона зробила кілька кроків уперед. Люди за панелями не підвели очей. Один із них натиснув кнопку. На екрані з’явилися рядки інформації.

Кора побачила власне ім’я. Поруч — ім’я Хейла.

— Вони нас ні про що не питають, — сказав Хейл.

— Вони вже знають відповіді, — відповіла Кора.

Вона ще раз оглянула зал. Світло. Людей. Системи. Відсутність будь-яких збоїв.

— Він мав бути тут, — сказала вона тихо. — Хоч якось.

Хейл подивився на неї.

— А якщо ISA навчилася працювати без нього?

Кора не відповіла одразу.

— Тоді, — сказала вона, — ми тут не як свідки.

Вона подивилася на напис на стіні.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ АКТИВНЕ

— Ми тут для чогось, — додала вона.

І цього разу система не приховала, що чує...